Після виступу гурту "Хамерман Знищує Віруси" з китайським хором "Дін-Дон" на фестивалі Porto Franko в Івано-Франківську в червні міський голова Руслан Марцінків доручив освятити сцену в Палаці Потоцьких.
Родзинкою дуету є унікальні сценічні образи, жоден з яких не повторюється двічі. В Івано-Франківську співали голяка, лише геніталії прикривала панчоха.
19 жовтня "Хамерман Знищує Віруси" виступить у дніпровському Poplavok Music Hall
– Вибуховий ефект виступу в Івано-Франківську пояснюється тим, що на нього звернув увагу міський голова, – каже вокаліст і композитор "ХЗВ" 42-річний Альберт Цукренко. – Ми з 1996-го на сцені. На грані фолу граємо регулярно. Подібних наших відео в мережі – купа. Міський голова Руслан Марцінків, сам того не розуміючи, допоміг нам у кар'єрному сенсі. Запрошень стало більше, гонорари виросли. Частіше впізнають. Наша піаністка Саша Морозова їхала в купе з будівельниками. Роззнайомилася. Каже, їду виступати з такою-то групою. А вони: "Це ті, що в Івано-Франківську відзначилися". Це зачепило такі шари населення, які інакше про нас ніколи не дізналися б.
90 відсотків підготовки до концертів – це робота над сценічними образами. Наша публіка – зазвичай свідомі, думаючі люди. "Ядро" – журналісти, рекламісти, митці – креативний клас. А також офісні працівники – маємо пісні про і для них.
Мат – це щось граничне. Спробуйте замінити будь-яке слово в піснях "ХЗВ" на евфемізм – все, пісня помирає або стає кастрованою. Всі тексти пише Володимир Пахолюк. Він і в житті часто вживає мат. Говорить про речі, які хвилюють, максимально чесно і тими словами, які для цього найбільше придатні.
Якби ми займалися музикою в надії зробити кар'єру – ми давно це кинули б. Але останні роки раптом почали стрімко набирати популярність, це стало приносити непогані гроші. Виявляється, треба було посивіти і відростити животи, щоб стати відомими визнаними артистами. На українській сцені нас нема з ким порівняти. Ми ні на кого не схожі, ніхто не схожий на нас. Так вийшло – ми не ставили перед собою такого завдання.
Є скандали, як у нас. А є зашквари, як у Івана Дорна (співак продовжує виступати в Росії. В інтерв'ю журналістам стверджує, що війни між РФ і Україною немає, а у футболці з тризубом ходить, "чтобы не воняли" на батьківщині. – Країна). Він вчинив, на думку більшості суспільства, негідно. Зробив, гадаю, найбезвідповідальнішу політичну заяву в історії українського шоу-бізнесу. Настільки тупо і нахабно на цю тему ніхто не дозволяв собі говорити. Хоч багато хто думає, як він.
Якщо аполітичність означає байдужість до того, що відбувається в країні, цьому терміну не має бути місця в нашому середовищі. Байдужих до страждань і болю людей часто намагаються подати як не від світу сього. Але це просто намагання виправдатися, щоб не відмовлятися від доходів по обидві сторони конфлікту. "ХЗВ" виступали в РФ. Після 2014 року були запрошення, у тому числі від "хороших", ліберальних росіян, однак ми не поїхали. Бо зараз не хочемо мати нічого спільного з тим середовищем.
Потрібен закон, який ускладнював би життя гастролерам по Росії. Є пропозиції накладати на них додаткові збори.
Підніматися за рахунок скандалів – пережиток "руськомирського" середовища, в якому ми жили. Аллі Пугачовій, щоб про неї говорили, треба було виходити заміж за все молодших чоловіків. "Жовті" теми з'являються, коли артисти їх самі вкидають. А з нами це вийшло випадково. Нині в Україні оця жовтизна, ця кіркоровщина – це вже минулий день. Всі ані лорак поїхали в Росію. Зараз у нас зірки Олег Винник та Ірина Федишин. Вони намагаються виглядати респектабельними, не продукують скандалів і медіа-бруду. Виявляється, в шоу-бізнесі можна обійтися без цього.
Здоровий глузд підштовхує чимало поп-колективів до переходу на українську. Бо попса прагматична, її виконавці хочуть досягнути успіху. А щоб потрапити на радіо, треба співати державною мовою. Цим пояснюється успіх гурту "Казка": один аудіотрек без кліпу в мережі зібрав понад 35 мільйонів переглядів. "Плакала" – перша україномовна пісня, що так швидко досягла подібного результату. Дається взнаки і післямайданівський сплеск прихильності до української. Тієї ейфорії щодо неї, яку спостерігали в 2014–2015 роках, уже немає. Проте індустрія формується і розвивається.
Російськомовний контент знову полонить медіапростір, тільки якщо тотальний реванш візьмуть колишні "регіонали". А це навряд чи станеться. Українці потроху звикають до нормальної культурної "їжі". Годувати помиями нас буде все важче. Змінюються покоління. Для молоді Москва – це вже чуже. Ті, хто були дітьми під час Майдану, стали підлітками. Вони формуються поза російським інформаційним і культурним полем. Говорю про так званих "агентів змін", креативну, активну молодь. Так, їх небагато. Але і Майдан не більшість робила. Рушійною силою завжди є невисокий відсоток громади.
30 процентів української музики в ефірі – квота дуже м'яка, беручи до уваги токсичність російської культури для нас.
Для росіян Україна – трішки Захід. Ми створюємо трохи модніші, просунутіші продукти.
Проблема в тому, що українці ще не визначилися, хто ми такі, якою має бути країна, куди рухаємось, що хочемо, а чого – категорично ні. Головною цінністю протягом століть було виживання. Цей інстинкт працює досі. Навіть у політиків, дуже небідних людей. Тому потреба в культурі низька. Потяг до неї з'явиться, коли наїмо жирку, поживемо спокійно хоча б років 10.
3 
1
Коментарі