Вівторок, 21 травня 2013 15:35

Півгодини неба - Новела по-українськи - 2013

Пан Яхо приходив на площу Ринок у Львові щодня опівдні, саме коли бемкав годинник на Ратуші. Він розкладав табурет, фарби, ставив мольберт і задирав старечу голову до неба. По якомусь часі щосили заплющував очі, ніби фотографуючи в пам'яті обраний кадр, брався за пензля і малював небо.

Продавчиня пампушок пані Зося (в народі Пампушка) якось вирахувала, що все це дійство тривало рівно півгодини.

І справді, скільки б не встиг намалювати пан Яхо, рівно за

30 хвилин із новим ударом годинника він згортав свої мальовидла й чимчикував геть.

Пан Яхо ніколи нічого не говорив, окрім фрази "я хо". Коли він хотів щось узяти чи придбати, то показував засмальцьованим фарбою вказівним пальцем на те, що він хотів, і ствердно промовляв: "Я хо". Тож усі в місті кликали його "Яхо".

Програміст-філософ Влодко (більше відомий під ніком Vlod.com) називав старого по-комп'ютерному yahoo! і жартував, струшуючи попіл у горщики з рожевими петуніями на балконі офісу навпроти Ратуші, що стариганя "глючить". "Глючить", – годилася Юліана, яка курила тільки того, аби бути поруч із Влодком.

Пан Яхо поступово став місцевою легендою. Версії про його нещасну долю змінювалися постійно, але пан Яхо був незмінний. Небо щодня і щомиті було інакше, дощило, накрапувало, вило, гуготіло, блискало, а він розкладався на бруці й витріщався у небо.

Пан Яхо нагадував старість. Він був такий самий, як усі сивобороді недоглянути старці. "Але він не був п'яничкою!" – згадувала пізніше місцева прибиральниця пані Ізя (в народі Мітла).

"Насправді, він, як і Вертер, жертва кохання!" – зітхала на повні груди пишна студентка Романа, стікаючи потом у ще пишнішій бордовій бутафорській сукні під мереживним капелюшком.

Романа виглядала панною із ХІХ століття, вона продавала смоктунці-півники на таці і мріяла про принца й парасольку від сонця. Від літньої спеки лице її було таке саме бордове, як і її сукня, із нею мало хто фотографувався з туристів, тож вона мала доста вільного часу помріяти. Одного разу вона навіть запропонувала панові Яхо смоктунця, але той цю пропозицію зігнорував. Романа була вкрай розчарована його вчинком, образ романтичного денді вичах, як злизаний смоктунець, і вона раптом угледіла в ньому скнару Гобсека.

Пан Яхо не мав капелюха чи берета, як усі художники. Він не мав торби на пляшки, як усі бомжі. В нього не було жалюгідного пса, як у багатьох прохачів. Пан Яхо не мав особливих прикмет, якби хто запитав. Його особливою прикметою було небо. Від дванадцятої до пів на першу. Ото й усе.

Якось, коли було ясно, пан Яхо намалював грозові хмари. За годину таки розпочалась гроза, і пані Зеня, продавчиня газет на розкладці просто неба, вирішила, що пан Яхо – то є мольфар. Вона вправніше за соцмережі поширювала свій здогад, чіпляючи на сподні ще більше булавок, закладаючи в ладанку ще більше ладану, скручуючи ще вправніше дулі у кишенях і маючи про всяк випадок при собі пляшечку свяченої води і свічку-громовицю.

Однак прогнози пана Яхо то здійснювалися, то – ні, ейфорія з того приводу поступово вщухала. Але натовп навколо дивака-художника зростав, від чого страшенно потерпала Пампушка, бо не мала змоги бачити все на власні очі, на відміну від пані Ізі, яка взяла собі за звичку замітати опівдні саме ту ділянку, на якій умощувався митець.

Пан Юринько (в народі Баян), сліпий баяніст зі стовідсотковим зором, який грає щодня на розі батярські мелодії, в той час сідав ближче до художника і мав із того добру вигоду, адже натовп давав йому більше грошей. Дехто навіть гадав, що художник і баяніст працюють у парі. Зметикувавши це, Юринько почав підбирати мелодії до стану неба: у грозу виводив "Реве та стогне", у спеку – "Несе Галя воду", а коли було тихо й безвітряно, навіть вигравав "Ніч яка місячна", лишень замінюючи слова "ніч" на "день", "місячна" – на "сонячний" і так в тому ж дусі. Пан Яхо не звертав на баяніста і натовп жодної уваги, а лишень відсувався вбік, коли пані Ізя підсувалася до нього з мітлою надто близько.

Не лише пан Юринько мав файний бізнес завдяки панові Яхо. Романа продавала за оті півгодини перформенсу більше смоктунців, аніж за цілий день, пані Зеня спродувала більше газет на віяла від мух та капелюхи від сонця, місцевий п'яниця Петро (в народі Петрович), безуспішно закоханий у Мітлу, збирав потому більше пляшок з-під пива й недопалків, придатних ще на одну-дві затяжки.

З того користав і тямовитий студент-актор Пабло (насправді Павлик із Пустомит), який підробляв улітку тим, що вдавав статую і рухався, коли кидали гроші. У Пабло був свій неписаний прейскурант цін: якщо докидали копійки, він рухав лише зіницями, ніздрями або м'язами лиця, якщо дрібні купюри, то фалангами пальців, тазом або шиєю, якщо давали добрі гроші, задіював усі перераховані рухи. Якщо ж кидали валюту, Пабло віртуозно виконував складні фігури. Коли хто ставав із ним знимкуватися, він крізь зуби проціджував "тільки за гроші", після чого туристи злякано відстрибували або ніяково вибачалися. Кінцівки йому часто затерпали від знерухомих і незручних поз, він стікав потом під позолоченою чи посрібленою одежею, і на його золотій чи срібній мармизі Романа вичитувала кола пекла Данте.

Пабло вмить зметикував, що пан Яхо – пречудовий (та ще зручний і дешевий!) персонаж для такої роботи, і одного прекрасного дня він вмостився на площі, майстерно перевбраний у пана Яхо – з точнісінько такою ж бородою, мольбертом і табуретом. Влодко навіть спочатку подумав, що то пан Яхо. Але коли псевдояхо поклав капелюха й почав свою звичну пантоміму, він зареготав і з балкона кинув добру жменю копійок. Щоправда, жодна з них не влучила до капелюха. Коли прийшов справжній пан Яхо, псевдояхо підсунувся ближче до нього й повторював за ним усі рухи: витріщався в небо, міцно заплющував очі (час від часу підглядаючи, коли той їх розплющить), сідав на табурет та імітував живописання. Того дня Пабло заробив більше, аніж за все попереднє літо, і готовий був міцно цмокнути пана Яхо в лоба, але того не трапилося поруч.

Влодко попросив шефа перенести обідню перерву на годину раніше, аби насолоджуватися вповні картиною біля пана Яхо, Юліана мусила курити ще більше, аби насолоджуватися компанією Влодка, забувши про замовлені з піцерії на першому поверсі бізнес-ланчі.

Пан Яхо якось навіть втрапив у рекламний ролик пива, і сусіди аж у долоні плескали, коли дивилися телевізор: "Та це ж, холєра, наш пан Яхо!"

Якась молода весільна пара сфотографувалася біля пана Яхо, попросивши у фотошопі за додаткову, звісно, плату зробити так, ніби пан Яхо малює їх на тлі неба. "Знаєте, ніби так, як у картинах Шагала!" – пояснювала наречена.

Студенти з Академії мистецтв приходили на пленер до Ратуші, аби на тлі архітектури малювати пана Яхо. "Просто яхоманія якась, тьху", – бурмосилась пані Зеня у складеному в берет позавчорашньому "Високому Замку" на голові, обмахуючись від спеки цупкою "Країною".

Ксьондз у ближньому храмі на проповіді поставив пана Яхо всім у приклад, бо той шукає скарбів у небі, а не на землі. Відтак прихожани почали бачити в пана Яхо німб над головою й чути навколо нього запахи єлею.

Пані Зеня, б'ючи мух вранішньою "Правдою", оголосила бій усім, хто лише посміє лихословити про блаженного Яхо (ім'я якого вже дехто почав асоціювати з Ягве).

"Ах, як же ж я помилялась! – зітхала ще більш бордова зі встиду Романа. – Він, може, то Ромео, або Зігфрід, або Жульєн Сорель у старості!" (Байдуже, що до літературної старості ніхто з них так і не дожив).

Отож пан Яхо став прикметою площі, місцем паломництва й місцевою легендою. Бо навіть всесвітньо (так, всесвітньо!) відомий пан Місько, шанований у місті екскурсовод-поліглот, який про Львів міг оповідати чи не всіма мовами туристів, зорганізовував екскурсії так, щоб опівдні проходити саме повз художника. Кожного разу він розсував парасолею-тростиною натовп, знімав перед паном Яхо свого старомодного капелюха і промовляв (мовою відповідною до групи) фразу про нинішню погоду, за що отримував жваві овації. Жодна з панянок – ані Мітла, ані Пампушка, ані Зеня – не любила пана Міська за його міський снобізм, а ще більше – за сморід із пащі (а в нього страшенно тхнуло з рота, тож туристи завше стояли поодаль). Панянки були переконані, що цілоденні екскурсійні пащекування пана Міська і є причиною щовечірнього смороду в місті.

Фоторепортер Чишиндя, в народі Зумер, або Штатив, який невтомно намотував кола на площі в надії на карколомний кадр, якось дав старому пару гривень, аби той позував для його фотопроекту про бомжів. Пан Яхо взяв гроші й віддав йому своє полотно. Глядачі остовпіли.

Штатив спробував повернути роботу, але старий склався й пішов. Пан Юринько прорік, що то є наш місцевий Ван Ґоґ! "Ван Хто?" – перепитувала Пампушка. "Та Ванго Г! – схопилась пояснювати всевідаюча пані Зеня, згортаючи рештки оселедця у вчорашній "Урядовий Кур'єр". – То такий композитор, який був відгриз своїй жінці вухо, як Кличко Тайсонові!" Пабло з Пустомит тим часом собі міркував, що роботи пана Яхо через пару років коштуватимуть гору грошей, і намірився завтра ж придбати й собі.

Юринько, який вправно і либонь всоте того серпня доспівував "Червону руту", запам'ятав той день ще й тому, що якась дівчина загнала його в кут, запитавши: "Ізвінітє, а што значіт іскать червоную руту і пачєму автор просіт дєвушку єйо нє іскать вєчєрамі?"

Отож цей день усім видався особливим. Наступного дня пан Яхо не з'явився на площі вперше за кілька місяців (за версією Пампушки), за декілька місяців (за версією пані Зені), за кільканадцять місяців (за версією Мітли), за цілу вічність (за версією бурячкової від сліз Романи).

***

Отож опівдні натовп марно простояв півгодини й розчаровано подався хто куди. Пан Місько не виголошував заготовленої фрази про погоду, яку він напередодні нагуглив на метеосайтах і переклав автоперекладачем. Псевдояхо заробив мізер, бо розчарування й обурення людей упало як грім з ясного неба саме на нього. Якийсь шибайголова навіть вихопив з його капелюха пару гривень, мовляв, "за нєустойку, чувак". Пес Дзюра залишився голодний. Петрович не назбирав навіть на пляшку пива. Юринько сумно виводив "Ой чий то кінь стоїть", киваючи на Пабло. Влодко та Юліана повипікали

з десяток дір у пелюстках петуній. Пані Зеня в новому кораблику

з учорашньої "Газети по-українськи" ридала ридма. Навіть гіпсовий Посейдон на фонтані похнюпив голову, а гіпсовий хлопчик, що пісяє на Митній, перестав справляти нужду.

Ані наступного дня, ані ніколи потому пан Яхо в місті не з'являвся.

***

– Розумієш, Юліано, він хотів привернути нашу увагу (глибоко затягується).

– До чого?

– До неба. До життя. До чогось такого, на що ми не звертаємо уваги. Дати тобі ще цигарку?

– Угу. Дякую.

– Бач, він простим вчинком привернув увагу стількох людей, які говорили про нього своїм рідним, знайомим, а ті – своїм, кола розходилися, як гіпертекст.

– Знаєш, Влодку, мені він навіть одного разу наснився: у сні він взяв і полетів у небо на своєму табуреті.

– Бач, він людям навіть сниться! Він – як вірус у свідомості. Розумієш, він – сучасний Діоген. Чи Сократ. Глюк у сучасній матриці. Своїм щоденним алгоритмом поведінки він запропонував складне рівняння і жодної відповіді (затягується).

– Мине трохи часу, і про нього всі забудуть. Долити тобі ще кави?

– Угу. Але алгоритм працюватиме. Досить кави, дякую. Та він вже працює. Бач, Петрович перестав спати вдень на лавці. Он отой пантомім буквально побував у шкурі художника, гадаєш, він для себе щось нового не з'ясував?

– Не знаю, Влодку.

– А ота пані, що продає пампушки, тепер вона постійно годує пса, а пам'ятаєш, вона в нього жбурляла камінням.

А всі ті люди, які щодня збиралися тут і теж, ТЕЖ дивилися на небо. Не під ноги, не на перехожих, не на вивіски, не у свої мобільники, не в монітори, як ми з тобою (хочеш, бери ще цигарку), а в небо, в Н-Е-Б-О!

Півгодини всі ми дивилися на небо!

– Не всі. Я дивилась на тебе.

Зараз ви читаєте новину «Півгодини неба - Новела по-українськи - 2013». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

7

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1007
Голосування Яку спортивну подію 2019 року ви чекаєте найбільше?
  • 1) повернення у бокс Володимира Кличка
  • 2) перемоги Еліни Світоліної на турнірі Великого Шолому
  • 3) "Шахтар" чи "Динамо" дійдуть принаймні до чвертьфіналу Ліги Європи
  • 4) виходу футбольної збірної України на Євро-2020
  • 5) приходу до київського "Динамо" кваліфікованого головного тренера
Переглянути
Погода