Сезон з переробки тростини розпочав цукрозавод у селі Пальмира Золотоніського району. Він триватиме два місяці. Раніше буряк на заводі переробляли щонайменше півроку — із вересня по березень
— Перший цукор пішов у ніч проти 13 липня, — розповідає працівниця Марія Бігун. — Працюємо в чотири зміни. У кожній приблизно 60 осіб. Тобто всього до 300 душ. Начальство каже, що з 1 жовтня будемо буряк переробляти. Тільки де його взяти? У нас буряк посіяло одне господарство "Пальмира", у решті — селах та й у всьому районі — сам соняшник і кукурудза.
Пальмирський цукрозавод — найбільший в області. Останні роки працював із перебоями.
— Хоч би робив у сезон, а то що тих два місяці? Не встигли звикнути на роботу ходити, як уже на біржу ставай. А на біржі на облік не поставлять, бо треба півроку робити, — каже 65-річна Катерина Єременко. — Мені все одно, я на пенсії, а діти з села роз'їжджаються, бо роботи нема. На біржі вимагають, щоб устраювалися в Золотоношу та Черкаси. А толку? Більше виїздиш, ніж заробиш.
Заробітки на заводі невеликі.
— Нараховують по 1500 гривень, а на руки платять по тисячі. Хазяї міняються мало не кожен рік, нині якісь полтавські. Нещодавно на завод повернувся наш спеціаліст — Анатолій Манойленко. Попередні власники його то у Дніпропетровську область відправляли, то аж у Росію. Зараз на заводі всі місцеві роблять. Ото пару чоловік із сусідніх сіл велосипедами приїздять.
У сусідньому селі Вознесенське компанія "Нібулон" збудувала елеватор.
— Як строїлися, наших людей там багатенько працювало, а тепер кілька десятків лишилося, — розповідають селяни. — Там багато робочих не треба.
У Пальмирі є декілька багатоквартирних будинків.
— Як був Союз, наші дома завод опалював. Потім перестали. Але всім, хто хотів індивідуальне провести, на заводі давали гроші. Тільки алкоголіки пропили все, а тепер мерзнуть, — продовжує Катерина Олексіївна.
На автобусній зупинці біля цукрозаводу висять оголошення кредитних спілок. Жодного — про продаж будинку.
1 
1
Коментарі