На хаті 67-річної Надії Єлисеєвої з хутора Гришківка Золотоніського району Черкащини висить табличка: "Пункт допомоги Товариства Червоного Хреста". Чотири роки жінка працює волонтером — удома надає першу медичну допомогу.
Двір Єлисеєвих знають усі місцеві, адже на хуторі немає ані фельдшерського пункту, ані аптеки. Найближча лікарня — Золотоніська, до неї 15 км поганою дорогою. Автобус їздить раз на тиждень.
— Більшість жителів хутора — літні люди. Їх найчастіше турбує тиск та головний біль, — розповідає російською Надія Єлисеєва. — Звертаються з побутовими травмами, опіками, розтягненнями. Улітку — із розладами кишківника, узимку — із респіраторними захворюваннями та грипом.
Жінка родом із Оренбурзької області Росії. До України переїхала 1979 року, коли чоловіка Єгора Степановича прислали на будівництво заводу в Золотоноші. Надія Валентинівна працювала медсестрою в райлікарні. На хутір Гришківка із чоловіком переїхали в 1990-х після виходу на пенсію. Раніше там у них була дача. Нині ведуть господарство, розводять овець. Старший син Сергій живе в батьківській квартирі в Золотоноші, молодший Костянтин — у Якутську в Росії.
Із Червоним Хрестом Надія Єлисеєва співпрацює з часу переїзду на хутір. За роботу грошей не отримує. Їй видали тонометр, градусник, перев"язочні матеріали, аптечку з понад 30 найменуваннями ліків. Переважно знеболювальні, жаропонижаючі, сердечні та шлункові. Є засоби для зупинки кровотечі та протизастудні. Кожен виданий препарат жінка записує до зошита. Там же веде список пацієнтів. Зі 100 жителів хутора у неї лікуються 85.
— Є такі, до яких ходжу кілька разів на тиждень. Часто роблю призначення лікаря — уколи, масажі, компреси чи розтирання, — розповідає жінка.
80-річну Марію Шандоренко застаємо на подвір"ї. Останніх кілька днів у неї стрибає тиск. Побачивши медсестру, господарка запрошує до хати.
— Страшно жить у селі, як нема ні врача, ні аптеки. Поки "скора" з Золотоноші доїде, і Богу душу можна віддать, — бідкається жінка. — А в мене он і телефону немає. А вік такий, що сьогодні здорова, а завтра вже й скрутило.
Єлисеєва вимірює жінці тиск. Каже, нормальний. Залишає медикаменти та йде.
Ще потрібно рознести ліки кільком пацієнткам. Прийшовши до них, Надія Валентинівна перебирає в їхніх аптечках препарати — викидає прострочені, решту сортує за призначенням.
— У нас такі люди, що з дрібницею не прийдуть, ждуть, доки припече, — скаржиться медсестра. — Часто по кілька разів доводиться казати, щоб до лікаря поїхали. Розказую їм, до кого краще звернутися, які аналізи здати.
Пункти Червоного Хреста в хатах селян діють на Черкащині з 2004 року. Нині їх понад півсотні. Із них 11 — у селах Золотоніського району: Сеньківці, Бакаївка, Маркізівка, Маліївка, хуторах Згар, Малинівщина, Ковтунівка, Петрівка, Шкодунівка та Дібрівка.
У домашніх медпунктах області працюють чимало спеціалістів, які вийшли на пенсію, зокрема фельдшери та медичні сестри. Є ветеринари, педагоги-пенсіонери, соціальні працівники.
— Вибір фельдшера роблять самі хуторяни. При цьому зважають на освіту односельців, чи зручно буде добиратися до фельдшерської хати, — розповідає голова обласної організації Червоного Хреста 70-річний Іван Гретченко. — Велике значення має авторитет людини на селі та її бажання працювати безоплатно.
— Часто завідувачами пунктів стають люди, які працювали в Червоному Хресті на громадських роботах від центру зайнятості, наші волонтери, — зазначає голова Золотоніського міськрайкому Товариства Червоного Хреста Надія Гур"єва, 63 роки. — Співпрацюємо ми й із сільськими головами, місцевими фельдшерами.
Кожен кандидат проходить медичні курси від Червоного Хреста. Після цього людині дають тонометр, кілька медичних посібників і аптечку. Медикаменти поповнюють два-три рази на рік. У кого немає домашнього телефону — дають мобілку.
4 
35413
Коментарі