Кінець вересня ознаменований черговим несподіваним сплеском інтересу президента до національної культурної спадщини. Спочатку Янукович оголошує про свій намір повернути в Україну вкрадені пам'ятки, серед яких - мощі Ярослава Мудрого, а потім обрушується інформація про далекоглядні плани Віктора Федоровича перетворити славнозвісний Підгірецький замок на Львівщині в чергову урядову резиденцію.
Чим загрожує українцям останнє, спрогнозувати легко – втратою чергової пам'ятки історії та архітектури. Звісно, замок тепер напевне реставрують державним коштом, причому – по-дорогому, тобто, по-пацанячому, з золотими унітазами всередині та вертолітним майданчиком перед палаццо. А потім, в дусі неофеодалізму, Янукович, діючи виключно в правовому полі, привласнить його. Причому Ганна Герман, без всякого на те доручення, тут же почне палко доводити: її президент лише час від часу відвідує замок, скромно використовує для покращення іміджу України, і в будь-який момент всім цим може користуватися український відвідувач музеїв. Таким чином, у Віктора Федоровича буде свій приватний Лувр. І те, що палац, у якому за радянської влади зробили туберкульозний диспансер, нарешті може постати з руїн – слаба втіха.
Та якщо з Підгірецьким замком та його перспективами все більш-менш ясно, то довкола згаданих залишків Ярослава Мудрого – суцільний туман. Будь-який грамотний український студент може довести навіть у звичайній курсовій роботі: Віктор Янукович поняття не має, хто такий Ярослав Мудрий і яка його заслуга для країни, яку він через злу гримасу долі очолює. Бо освітній та культурний рівень нинішнього голови нашої держави відповідає хіба що рівню учня початкової школи, і то – загальноосвітньої. Він, по-моєму, цього не соромиться, вертоліт у нього і без освіти є. Єдине, що може знати Янукович про Ярослава Мудрого: той був князем, його поважали і він помер, лишивши після себе мощі, які хтось украв.
Дізнатися про цю історичну особу в інший спосіб, не через шкільну науку, Янукович так само не міг. У молодості майбутній президент напевне тримав у руках дрібні купюри. Але на радянських рублях та троячках, як і всюди скрізь, був намальований Ленін. Коли ввели гривню, Янукович уже обіймав, так само волею долі, досить високу посаду в Донецьку. Ця посада, серед іншого, дозволяла частіше за інших громадян тримати в руках дрібні гроші. Тільки вони – зеленого кольору, називаються доларами і намальовані на них мертві американські президенти. Отже, про те, що Ярослав Мудрий – це бодай чоловік, зображений на купюрах, Віктор Федорович так само не міг знати. Бо гроші, на яких він намальований – це 2 гривні, не той масштаб для такого масштабного діяча.
Чому ж тоді президент так несподівано перейнявся невідомими йому українськими реліквіями, до того ж – вкраденими? Варіантів відповіді може бути кілька. Скажімо, ось такий: Янукович хоче поліпшити своє реноме всередині країни, а для цього нема нічого дієвішого за опікування культурою. Причому в розумінні Януковича – це не зупинити, наприклад, своєю необмеженою владою незаконні забудови, в наслідок чого культурні пам'ятки безповоротно руйнуються, а шукати те, що вкрали та вивезли через те, що музеї та сховища недофінансовуються, не охороняються, здаються в суборенду комерційним структурам, котрі потім витісняють з приміщень музеї тощо.
Або таке: Янукович готовий сприяти поверненню вкрадених та вивезених цінностей, бо йому доповіли, хто вкрав і де вони знаходяться. Крадій чи причетний до крадіжки напевне покараний не буде. Для чого, коли мощі повернулися додому? І тут мимоволі, проти мого бажання, вкотре спливає знаменита історія з документами Львівського архіву, купленими в 2005 році Януковичем за кордоном і урочисто повернутими в Україну. Дуже швидко стало відомо: до зникнення паперів, куплених Януковичем, напряму причетний Дмитро Табачник. Це звідти не менш відомий вислів Бориса Колеснікова про "дешевого клоуна", котрий тільки те й вміє, що тирити музейні цінності. Отже, при величезному бажанні можна припустити: до зникнення і мощів Ярослава Мудрого, і ікони Миколи Мокрого, і решти всього, що має намір повернути країні Віктор Федорович, гіпотетично може бути причетний Дмитро Володимирович, котрий підкидає президентові черговий козир у колоді краплених карт, якими голова держави грає з нами.
Нарешті, припущення третє: повернення вкрадених пам'яток України, причому – зроблене публічно, до того ж якщо відомо, де вони знаходяться тепер, зробить перспективу поступового привласнення Підгірецького замку діючим президентом цілком легітимною в очах України та світу. Бо мощі Януковичу не потрібні. Замок – потрібен. Красиво повернувши ту пам'ятку, з якої не можна мати жодного персонального зиску, цілком реально можна некрасиво, проте без жодного опору отримати собі красивий маєток за державний кошт.
Лишається тільки поставити президентові риторичне запитання: пане Янукович, а слабо самому будувати ось такі палаци? За сто років ваш особистий маєток, побудований з нуля за проектом найдорожчого тепер у світі архітектора (список покаже пані Герман) уже напевне потрапить до переліку українських пам'яток. Хоч так, будівником, ввійдете в історію...
2 
1
Коментарі
8