Кілька днів тому російська влада визнала, що громадяни Росії воюють на українському Донбасі разом із терористами проти України та українців. Путін як головнокомандувач тягнув до останнього. На мою думку, крига скресла після захоплення в середині травня двох диверсантів спецназу ГРУ РФ Євгена Єрофеєва та Олександра Александрова. Доказова база участі російських військових в війні на Донбасі стала критичною. Й заперечувати це тепер – як мокнути в усіх на очах під тропічною зливою, вперто заявляючи, що засмагаєш.
Проте визнання російської присутності зроблене чітко у форматі гібридної війни. Секретар Ради безпеки РФ Микола Патрушев сказав: росіяни їдуть воювати в Україну за покликом серця. Російська влада тут ні до чого. Звісно, не схвалює. Проте заборонити теж не може. Адже, за його словами, два мільйони біженців із охопленого війною Донбасу тікають в Росію, розповідають росіянам про звірства "карателів хунти", після чого спрацьовують емоції: росіяни на війні своїх не кидають. Між іншим, розкручування теми, що полонені ГРУшники на час захоплення в полон уже півроку, як не служили в російській армії – з цієї серії.
Минулого року, якщо не забули, російські військові, за версією Кремля, або блукали в ранковому тумані, або – проводили на буремному Донбасі свої законні відпустки.
Історія питання розв'язання воєн з ініціативи емоційних росіян, котрі захищають слабких та допомагають "своїм", навіть не вписана, а вцементована в контекст історії держави Російської. Лише у минулому столітті це – троєкратне вторгнення в Україну за період 1918 – 1921 років, військова кампанія в Іспанії 1936-1939 років, де також воювали радянські льотчики, танкісти й артилеристи (в СРСР це не розголошувалося), напад на Фінляндію в 1939-1940 роках. Не будемо забувати Афганістан, хоча це чи не єдиний випадок, коли про військову агресію проти іншої країни офіційно оголосили по телебаченню.
Зі свіжішого – 3 мільярди доларів, які Путін виділив Януковичу наприкінці 2013 року за відмову від підписання Асоціації з ЄС – тоді багато говорилося про те, що Росія – щедра душа, а Путін – справжній росіянин, віддасть останню сорочку. Нарешті – Крим, де спершу російська влада категорично відмовлялася від "зелених чоловічків", але згодом Путін особисто визнав участь російських "ввічливих людей" у захопленні українського півострова. З обмовкою: вони просто стежили за порядком, не допускали кровопролиття, захищали кримчан та їхній проросійський вибір.
Проте лишається питання, на яке ані голова Радбезу РФ, ані міністр оборони країни-агресора, ані прем'єр, ані сам Путін відповіді не дали й найближчим часом навряд чи дадуть.
Гаразд, припускаю – теоретично громадяни Росії можуть та мають право формувати добровольчі батальйони за українським прикладом. Тобто, є офіційна влада так званих "ДНР" та "ЛНР", відповідно, є "міністерство оборони", а значить – і збройні сили, ті самі згадані Путіним всує прості шахтарі. А є ті, хто за покликом серця. Якщо Антимайдан – дзеркальний відбиток Майдану, то "ополчення Новоросії" - це антипод Нацгвардії. Значить, і добровольці мали б, за логікою, воювати з обох боків.
Але держава Україна ледь не щодня на офіційному рівні просить зброю в Заходу. Захід під різними приводами відмовляється приймати позитивне рішення та почати постачання. Армію та добровольців в Україні тягнуть волонтери, про що теж вистачає відкритої та публічної інформації. Танки, броньовики, гармати, зенітні комплекси, набої – на все це Україна з бюджету витрачає мільйони.
Натомість звідки сучасне озброєння у сумнозвісного "ополчення"? І, що набагато важливіше – звідки танки, системи залпового вогню, зенітно-ракетні комплекси, гранати та вогнепальна зброя з набоями не лише в проросійських терористів, а й у емоційних російських громадян, котрі воюють на Донбасі за покликом серця. Як до такого щирого пориву долучити, наприклад, сучасний танк? Навряд чи росіяни тримають їх удома, в гаражах чи на стоянках разом із цивільними автомобілями. Важка техніка в такій кількості – не приватна власність ніде. І в Росії теж нема закону про те, що громадяни можуть вільно купити установку "Град".
Тому можна з натяжкою пояснити, що роблять і за що воюють на Донбасі російські громадяни. Де вони беруть зброю й техніку, чиїм коштом вона постачається – розтлумачити значно складніше.
5 
1
Коментарі
3