Мобілізація в Україні стала схожою на примусову "мобілізацію" в "ДНР"

Захищати Україну від російської агресії віднедавна – не державний пріоритет, а форма покарання.

Рік тому добровольці, не чекаючи жодної з хвиль мобілізації, самі пішли на фронт. Так, не всі вони виявилися оспіваними "воїнами світла", і частина з них доволі успішно прикриває свої нинішні кримінальні гріхи тим фактом, що на Донбасі вони воювали за Батьківщину. А значить, апріорі мають індульгенцію. На патріотизмі одних активно спекулюють інші, наближені до політичних партій особи. Статус воїна АТО отримують не лише ті, хто реально воював, натомість справжні воїни місяцями поневіряються в чергах до чиновників. Проте нічого нового не відбувається. В Україні були і є фальшиві "афганці", лже-"чорнобильці", фіктивні інваліди. Проте нинішню українську армію дискредитують не ці факти.

Зустріч Президента України та Генсека НАТО, без перебільшення, стала резонансною та етапною для нашої країни. Зміцнення українського війська в рекордно короткий термін відзначають навіть скептики та апологети вічної "зради". Але повага громадян до війська та військових як до захисників, а також – до самого процесу розбудови Збройних Сил, руйнується буквально на очах у голови держави й навіть – у стінах Верховної Ради.

Саме там не раз звучали ледь не офіційні заяви, а точніше – погрози відправити депутатів, котрі працюють проти України або не хочуть працювати взагалі, в зону АТО. На місцях це стає реальністю. У ЗМІ модна знайти повідомлення про те, як у регіонах повістки депутатам місцевих рад роздають просто в залах засідань. Інший приклад: помічниця одного з нардепів ВР пообіцяла журналістові, котрий сфотографував її дорогу сумочку, аналогічною повісткою. Порив добровольців поступово і, що найгірше – впевнено заміняє палке бажання звести з кимось особисті рахунки, організувавши кривднику мобілізацію на передову.

Апофеоз дискредитації армії – вилов мажорів по нічних клубах із метою вручити синкам депутатів, суддів, прокурорів та бізнесменів фатальні повістки. А дно, якого вже досягнуто в процесі цього – бажання гнати тих, хто в чомусь проштрафився на місці, копати окопи й будувати бліндажі. Чим же, в такому разі, держава Україна відрізняється від так званих "ДНР" та "ЛНР", де подібне практикується в якості покарання як для тамтешніх маргіналів, так і як різновид штрафних робіт. Не кажучи вже про те, що будувати шанці на передовій примушують українських полонених.

Служба в армії була різновидом покарання в радянський період. Автор цих рядків дуже добре пам'ятає, на якому гачку тримали нас, студентів часів пізнього СРСР та "перебудови". За будь-яке криве слово чи вчинок, котрий не подобався університетському парткому, навчальний процес активіста переривали, виключаючи з вузу, що автоматично робило його придатним до армійської служби. І був теоретичний ризик відправки в Афганістан, потім – до інших "гарячих точок", у яких брали участь радянські війська. Відмазатися від військкомату стало почесним завданням юнака, котрий досяг призовного віку. Так тривало в Україні не лише за Союзу – аж до 2013 року. Потім, як відомо, все різко помінялося. Армія з кари Божої в один момент перетворилася на важку, але потрібну чоловічу роботу.

Тепер, коли відправкою в зону АТО і військовою службою взагалі знову почали лякати й карати, не треба дивуватися поверненню корупції та збільшенню кількості тих, хто тікає від мобілізації. Хто скаже, яка користь у зоні реальних бойових дій буде від засланого туди депутата-українофоба? Своїми руками військкомат посилає туди потенційного зрадника, а Президент сприймає це нормально, не кажучи вже про Уряд та Міноборони. Мажор, який не хоче служити й не зміг дати хабара, бо його відправка до війська має стати показовою, з величезною ймовірністю подаватиме зраднику набої. А патріотичний підйом остаточно зійде нанівець, щойно зону АТО за статусом прирівняють до іншої зони, обнесеної колючим дротом.

Вихід є: контрактна армія, куди не будуть засилати за погану поведінку чи заради зведення рахунків. Але, виявляється, поступовий перехід на стандарти НАТО, обіцяний Верховним Головнокомандувачем, створення професійної армії чомусь не передбачає. Значить, військовою службою далі вигідно лякати.

×