Ексклюзиви
Середа, 12 серпня 2015 13:04
Андрій Кокотюха
Андрій Кокотюха
Письменник, журналіст

Забороняючи російські "шкідливі" книги, влада чомусь ігнорує доступні аналоги

Державний комітет з питань радіо та телебачення України назвав російські книги, які несуть загрозу національній безпеці України. У опублікованому переліку – 38 позицій. Прізвище лише двох авторів про щось говорять українцям: Едуард Лимонов (народжений у Харкові Едуард Веніаминович Савенко) та Сергій Глазьєв, радник чинного російського президента.

А жодної книги з зазначеного "чорного списку" не було в вільному продажу в Україні й до початку Революції Гідності, анексії Криму та війни на Донбасі.

Раніше наше Міністерство культури оприлюднило власний "чорний список" - 14 осіб із обіцяних 117-ти, чия діяльність так само загрожує національній безпеці України. Там також є троє письменників, точніше – публіцистів. Але це зовсім не означає, що твори Лимонова з Дугіним, на яких указує Держетелерадіо, чи Хазіна з Холмогоровим, заблоковані Мінкультом, знайомі хоча б десяткам тисяч українців. І тим більше, навряд чи вони вплинули та далі впливають на нинішню ситуацію в Україні так само, як російська телевізійна пропаганда.

Не думаю, що автори "Вестєй" черпають натхнення з книжок того ж ідеолога "русского мира" Дугіна, тримаючи їх під подушками чи в офісному сейфі. Стартовий – і здебільшого єдиний – тираж кожного такого видання не перевищує 3 тисяч примірників. Теоретично якісь екземпляри можуть доходити до українців, але – лише поодинокі. Навряд чи кількість активних читачів перевищить два десятки осіб на всю багатомільйонну Україну. Звісно, є Інтернет, де згадані тексти є у вільному безкоштовному доступі. Але й тут не переконаний, що інтерес великий. Навряд чи в якомусь варіанті самвидаву активно поширюється опус забороненого віднині Георгія Савицького "Поле бою – Україна. Зламаний тризуб".

Не будучи прихильником заборон як методів боротьби та розуміючи неможливість повної заборони чогось в епоху вільного Інтернету, тим не менше готовий погодитись із подібними санкціями в період фактичної україно-російської війни. Проте кроки мають бути адекватними. Заборонити те, що не було доступним у мирний час, бо не виявилось затребуваним переважною більшістю українців – найпростіше. Глянути далі власного носа й побачити, що всередині країни є, від чого зачищати культурний простір – тут, мабуть, потрібна спеціальна освіта. Або, як варіант, спеціальна вказівка.

Так, серед авторів, котрі потрапили під санкції Держтелерадіо, згадується відомий російський неосталініст Ніколай Старіков. Тим не менше, книги його авторства, та ще й деякі з них – у легальному українському перекладі, досі вільно лежать на чільних місцях в українських книжкових супермаркетах. Бо це – продукція українського видавництва, тобто – національний книгар, як не крути. А культурно ангажована громадськість вимагає від держави підтримки вітчизняного книговидання. Оскільки твори Старікова видаються й поширюються українцями в Україні, спроба накласти на них санкції та вилучити з продажу буде сприйматися як перешкоджання роботі національного книжкового бізнесу.

І це лише один факт, який чомусь ігнорується як Мінкультом, так і Держтелерадіо. Подібних прецедентів ще багато. Зокрема, антиукраїнська позиція російського фантаста Сергія Лук`яненка та його колеги Захара Прилепіна, екс-соратника товариша Лимонова, ними не приховується і в Україні відома. Проте твори як Лук`яненка, так і Прилепіна вільно продаються не лише на книжкових базарах, а й у спеціалізованих супермаркетах. Чомусь фільми з Пореченковим – заборонені всі, хоча не всі, скажемо відверто, антиукраїнські. А книжок Лук`яненка ніхто не чіпає. Подумаєш – фантастика.

Найбільш незрозумілий прецедент – творча спадщина покійного Олеся Бузини. За життя його іменували записним українофобом, і він не особливо заперечував власної проросійської позиції. Втілюючи її у кожній своїй книзі, тираж яких в Україні справді перевищував наклади опусів Дугіна – в Росії. Після загибелі Бузини його книги не просто не зникли з полиць – вони продаються відкрито, і їх можна побачити всюди вже на київському залізничному вокзалі! Не думаю, що їхній зміст змінився. Тим не менше, якогось Хазіна, котрого не всякий впізнає, побачивши, офіційно заборонили. А Бузину, котрий не позбавився після загибелі поганої слави, не поспішають. Цим чинна влада та її представники демонструють або погану компетентність, або – наявність подвійних стандартів щодо заборон.

Зараз ви читаєте новину «Забороняючи російські "шкідливі" книги, влада чомусь ігнорує доступні аналоги». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

7

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі