Россияне начинают что-то подозревать

Карфаген должен быть разрушен

Росіяни починають щось підозрювати...

Що цікаво (з суто антропологічної, знов-таки, точки зору) – людські втрати їх не лякають, не турбують навіть: горизонтальна солідарність і емпатія у суспільстві прямує до нуля, "своїх" не існує і в межах малих груп, я про це трохи писала, а тепер нарешті зрозуміла остаточно. Допомогла ще та розмова, з перехоплених, де баришня скаржиться рузкєвоєну, що в них на Курщині обстріли і є поранені. Він їй відповідає "да это наши ху..ят", пояснює, "зачем" – щоб на "хоxлов" звалити, – і вона тішиться: "знаешь, как-то легче стало". Я цю фразу два дні осмисляла!

За своєю психологією вони "панські люди", "двораки", "чиїсь" (навіть їхня самоназва – не іменник, а прикметник, не "хто?", а "чий?"), а відтак і почуття безпеки в них органічно пов'язане з почуттям приналежности, підданства: пан-хан-пахан може бути як завгодно лихий, але він має бути неспівмірно уяві великий і сильний (в ідеалі, найсильніший, на всю планету і весь видимий космос – звідси сюрреалістичне пишання космічними польотами від людей, що какають в ямку й перуть руками, і готовність витерпіти які завгодно злидні в обмін на те, щоб твої збройні сили стерли з лиця землі парочку країн!) – тільки тоді за ним менш страшно, ніж лишитися самому в темному світі-лісі ("свобода в обмен на безопасность" – це насправді формула російського добробуту!). І горе тому пахану, коли він виявляється слабким, а ще й, крий Боже, слабшим од сусіда – це сприймається як обман і зрада, і тоді (і тільки тоді!) починається "русский бунт, бессмысленный і беспощадный": ображене стадо накидається й роздирає на шматочки підупалого вожака, після чого заходжується так само люто, на смерть гризтись між собою...

Горе тому пахану, коли він виявляється слабким, а ще й, крий Боже, слабшим од сусіда – це сприймається як обман і зрада, і тоді починається "русский бунт, бессмысленный і беспощадный"

Але вони мають через це пройти, нарешті, раз і назавжди до кінця: назад до самого Московського царства, втративши все, награбоване в міжчасі. І не треба їх жаліти й помогати знов накритись якою-небудь черговою псевдозахисною кліткою, в інтересах усього живого на Землі – не треба.

Carthago delenda est.

Оригінал

Если вы заметили ошибку в тексте, выделите ее мышкой и нажмите комбинацию клавиш Alt+A
Комментировать
Поделиться:

Комментарии

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі