Facebook превратился в рупор советской ностальгии и мемов "русского мира"

Я понимаю, когда мне это навязывает Путин. А вот когда это делает Марк Цукерберг – нет

Я не до кінця розумію, як працюють алгоритми соцмережі Facebook, і давно втратив надію, що колись це збагну. Ось, наприклад, окрім прямої, тарґетованої, певна річ, реклами – що людині з окулярами на аватарці пропонує корекцію зору в одній із офтальмологічних клінік столиці чи заохочує купити пуфи з якимось пінопластом усередині в найближчій від тебе крамниці, щойно проаналізувавши фото, де ти на такому пуфі сидиш – віднедавна запрацювала ціла система рекомендацій.

У який спосіб формуються ці рекомендації, я вже, здається, трохи почав розуміти. Якщо брати лише цей аспект роботи Facebook зі споживачами, то тут насправді ніхто нічого не аналізує. Точніше, аналізує, але краще би цього не робив. Просто, вочевидь, існує великий пул проплачених груп, неозора глобальна сміттярка з розмаїтими цікавими відео, які пропонуються всім без винятку по сто разів на день. Це влізливий, нахабний і невідомо ким і як формований спосіб нав'язати вам якусь розважальну групу, де ви – нібито за принципом аналізу ваших зацікавлень і часто повторюваних мотивів ваших записів – отримуєте від Великого Брата те, що він для вас визначив.

Насамперед це міжнародні, часто-густо англомовні або російськомовні групи, де короткі відео з усіх куточків світу склеюються в повноцінні короткі фільми. У такий спосіб Facebook, либонь, намагається наздогнати популярні мережі Instagram i TikTok, побудовані за принципом частих повторів і візуального мерехтіння. Нічого не вдієш – усі соцмережі конкурують за своїх клієнтів. А те, що вони однаково не бачать серед них нікого, крім однозвивинних кретинів, ні для кого не таємниця. Такий світ.

Наприклад, у цих "Рекомендаціях для вас" вам можуть запропонувати групу про стосунки між котами (вічний сюжет) або кумедні трафунки з автомобільними аваріями, в яких ніхто, на щастя, не гине, але всім смішно, або – варто вам лише вжити в якомусь із записів слово "футбол" – футбольні групи з ефектними голами чи лаконічними парсунами легендарних футболістів. Але це аж ніяк не тонкі матерії тарґетинґу. Просто тому, що котів, аварії та футбол можна сміливо пропонувати кожному другому чоловікові наосліп. Те саме стосується екстриму, політики, моди й купи інших сфер загальної компетенції і глобального поширення.

І все це, зрештою, можна би було якщо не покірно терпіти, вряди-годи щось блокуючи або натискаючи на риторичну й невідомо кому призначену формулу "Чому я бачу цю рекламу?", то ставитися з розумінням. Адже існує система, в якій хтось платить за промоцію своєї продукції – і це не ти. Бо ти нічого не продаєш. Але водночас мусиш розуміти, що якщо хтось комусь за щось тут платить, то той, кому платять, мусить це продати – і це саме ти. Ти – остання ланка цієї системи. Бо ти не платиш тут. Точніше, заплатиш, але вже у крамниці. А той, хто не платить і не продає у Facebook, повинен змиритися з тим, що в одвічній симфонії "гроші-товар-гроші" йому належить – не багато й не мало – роль пасивного реципієнта фінансових комбінацій інших людей, заради яких усі ці соцмережі й були вигадані.

Втім, окрім прямої тарґетованої реклами всілякої матеріальної та віртуальної продукції, від певного часу в "Рекомендаціях для вас" з'явився цілий рекламний пласт, у якому ніхто нічого нікому не намагається продати. Точніше, намагається, але це не традиційний товар. Десь уже з рік, а може, й більше, ця глобальна мережа, родом із містечка Менло-Парк, штат Каліфорнія, перетворилася на рупор совєтської пропаганди, ностальгії та різноманітних цінностей і мемів "русского мира". Facebook став зручним і безвідмовним майданчиком для оксамитових ідеологічних диверсій, де вам на щодень рекомендують приєднатися і стежити за дописами у тематичних групах, у яких на товар перетворили всі можливі й неможливі "скарби" російської культури та її околиць.

Візьмімо, наприклад, групу "СССР. Прекрасная страна, в которой мы жили". З самої назви випливає, ніби люди, які хоч трохи жили в "прекрасній країні СССР", автоматично підпадають під масований обстріл, де пропонуються, приміром, біографії "великих" режисерів, акторів, письменників совєтської доби – тих великих, які практично за межами ⅟₆ суходолу не відомі та не цікаві. А під записами, які нав'язують мені, сьогоднішньому, солодку ностальгію за трупом совка, розгортається нестримна й неконтрольована навала щирих ватних ідіотів і цинічних ботів, які цю ностальгію помножують тисячами лайків, поширень і коментарів, накручуючи перегляди та збільшуючи вагу й популярність.

Що ж робить американська фірма Facebook, яка керується цінностями демократії і всезагальної рівности можливостей? Правильно, найкраще вона пропонує тобі, єдиному, а з тобою – і всім тим, хто сюди прийшов, тобто мільйонам твоїх співгромадян.

І хоч як не опирайся, хоч як не тисни на "Спам", хоч як не блокуй кожну конкретну групу, корисний ідіот Москви Facebook наступного ж дня, цілком у дусі бадьорого масовізму запропонує тобі нові цікавинки. Ні, тобі не пропонуються репортажі зі з'їзду "Единой России" чи історії про те, як Путін верхи на ведмеді переміг Циклопа. Це було би надто прямолінійно. Натомість пропонується тематична група, де обожнюють майонезну діву Іріну Аллєґрову, або "золотий фонд" кінематографу нікому, крім росіян і ватно-синтепонового елементу з колишніх республік СССР, не потрібного, або "Безсмертный полк. Австралия". Хто буває у Facebook – хоч часто, хоч вряди-годи – знає і бачить, наскільки безсилі алгоритми цієї мережі перед агресивним наступом великої совєтської ностальгії.

Це Лернейська Гідра, яка обходить усі твої наївні спроби викреслити цей огром візуального і смислового непотребу з віртуального життя. Ні, складається враження, що чим більше голів ти відтинаєш, тим більше з'являється нових "Рекомендацій для вас", позначених невитравним тліном – того, від чого постійно тікаєш і що чимдуж намагаєшся принципово не бачити у житті реальному. І якщо одного разу ти наважишся поскаржитися на "СССР. Прекрасная страна, в которой мы жили", як на групу, що поширює неправдиву або небезпечну інформацію, роботизована система соцмережі швидко відповість тобі, що нічого неправдивого й небезпечного ні в змістах повідомлень групи, ні в самій назві немає. (Цікаво, як би Facebook відреаґував на появу групи "Нацистський Райх. Прекрасна країна, в якій ми жили"? І скільки би вона проіснувала – теж цікаво.) Тож їжте, що даємо, дорогий споживачу. Сказали "прекрасная страна", а отже, і для тебе вона теж "прекрасная". Бо ж ти споживач, а не клієнт, еге ж? Та і як інакше вони можуть повестися, якщо самі мені її порекомендували?

Щиро кажучи, я до такого не готовий. І не збираюся погоджуватися з тим фактом, що навіть за існування українського представництва Facebook, де нібито є повноважна представниця і нібито ведеться якась діяльність, що найчастіше зводиться до примітивної, малоефективної і малопотрібної словесної цензури, американська, сформована за правилами та цінностями вільного світу, соцмережа перетворилася на ще один засіб русифікації віртуального простору, інструмент поширення совєтської ностальгії та її священних мертв'яків. Я розумію, коли мені її нав'язує Путін. А от коли це робить Марк Цукерберґ – ні.

Передруковується з дозволу видання "Збруч"