Мир летит кувырком. Интуиция сигнализирует о приближении чего-то плохого

На месте одного решенного или замороженного спора вырастают два новых, как в сказке о драконе

Уже кілька років я не можу позбутися тривожного враження, що наш світ летить шкереберть. Це з того розряду, який соціологи в опитуваннях загадково називають "рухається в неправильному напрямку".

Йдеться не так про факти чи статистичні дані, як про підсвідомий неспокій, інтуїцію, що сигналізує про наближення чогось лихого. Раціо щоразу намагається їх відкинути, але під шкірою в нас живе тварина, яка ще пам'ятає про здатність передчувати землетруси.

Ця, наразі ще погамована, внутрішня тривога, яка з часом і за відповідних обставин має всі шанси перерости в паніку, має безліч підстав. Локальні трагедії – як-от війна з Росією – накладаються в ній на планетарні негаразди (пандемія і відсутність впевненості в завтрашньому дні), а потім переплітаються з політичними й економічними новинами, які не віщують нічого доброго.

Світ нині схожий на карпатську полонину у розпал літа, з усіх сторін якої долинає характерне дзеленчання

Світ нині схожий на карпатську полонину у розпал літа, з усіх сторін якої долинає характерне дзеленчання. Метафора буде завершеною, якщо прийняти, що корови і вівці – це різні країни, а всі їхні дзвіночки – тривожні. Маржина собі спокійно пасеться, навіть не підозрюючи, що гуляє по мінному полю.

Порівнюючи, а людська натура завжди шукає якогось порівняння, щоб знайти опертя на чужому досвіді, мені на гадку вкотре спадає міжвоєнне двадцятиліття минулого століття. Незаспокоєні імперські шовінізми розбурхували еґо народів, перетворюючи їх у войовничі нації, життєві невдахи робилися успішними популістами, пропонуючи суспільствам "прості рішення", кволі демократичні уряди борикалися з безкінечними економічними кризами і втратою довіри. Чим це завершилося – пам'ятають усі.

Є один лист з того часу, який дуже тонко передає атмосферу напередодні війни. Його написав польський есеїст Єжи Стемповський 14 вересня 1938 року, тобто за півтора місяця до Віденського арбітражу, який почав перекроювати Європу, і за рік до Другої світової. У цьому листі до польської літератки Марії Домбровської есеїст описує українські Карпати, бо перебував він тоді в селі Слобода на Верховині:

"[Повертаюся] з кількаденної мандрівки Карпатськими горами. (…) Вперше я з неї не дуже задоволений. Скрізь, за винятком хіба найбільш диких закутків, цього року відчувалися якісь злі флюїди. Спогади про Велику [Першу світову] війну скрізь уже зникли з лиця землі й пам'яті людей. Тут же з різних причин ці спогади зберегли свою, невідому деінде, свіжість. На полонинах поля битв лежать неторкані плугами, повні окопів, траншей і дрібних шанців, в які закопувалися нещасні штурмові роти під ворожими обстрілами; де-не-де ще стоять засіки та іспанські рогатки (die spanischen Reiter), струхлявілі, але зловіще обмотані колючим дротом; під ногами повно осколків від бомб, гільз від снарядів, решток ручних гранат, консервних банок, погнутих набоями залізних щитів. В одному місці я навіть бачив кістки, що здалися мені людськими. Не тільки лице землі, але й пам'ять людей навдивовижу добре зберегла спогади тих страшних років. (…) Сьогодні – під впливом нових загроз – ці спогади знову ожили, і хоча я весь цей час не читав газет, на всіх гірських дорогах я чув щось схоже на підземний гуркіт, що звіщає наближення недобрих подій. Ветерани великої війни всюди затримували мене питаннями, чи нова війна справді почнеться вже в цьому році. Жінки питали, чи дійсно демобілізовані солдати і резервісти, призвані на навчання, не вернуть домів, але залишаться у казармах. Старші на прощання благословляли знаком хреста святого і не дуже мені вірили, коли я старався їх заспокоїти. Ми знаємо безліч софізмів, щоб відганяти погані думки, але люди землі, що не розуміються на софістиці, охоплені тривогою і спокою не мають. Їхнє традиційне прощання "ідіть з миром" актуалізувалось безпосередньо".

У тому "підземному гуркоті" з листа вгадується не тільки сьогоднішнє пересування російських військ за нашим східним кордоном, а й загальне відчуття, що проблем і конфліктів у нас (і навколо) тільки більшає.

Конфлікти якщо й згасають, то тільки для того, щоб з подвійною силою відродитися в іншому місці, перейти із вогню у полум'я

Таке враження, що на місці однієї вирішеної чи замороженої суперечки виростають дві нові, як у казці про дракона. Гляньте на Македонію, яка вирішує тридцятилітній спір із Грецією, йде на поступки і змінює назву, щоб замість щасливого майбутнього опинитися в жорсткому конфлікті з Болгарією навколо мови й історичних діячів. І повірте – коли домовляться з болгарами, одразу ж випустять ікла серби, що мають претензії до автокефальності македонської Церкви; після сербів актуалізуються внутрішні проблеми, спровоковані сепаратистськими настроями албанської меншини – і так без кінця й краю.

Світом шириться невдоволення теперішнім станом справ, усі навколо мають якісь клопоти й претензії, конфлікти якщо й згасають, то тільки для того, щоб з подвійною силою відродитися в іншому місці, перейти із вогню у полум'я.

І все це на фоні заспокійливих розмов про збільшення видатків на оборону, що насправді прикривають масове нарощення озброєнь. Наразі це робиться "про всяк випадок", пам'ятаючи, що береженого й Бог береже, але напруга зростає як на геополітичному, так і на локальному рівнях.

Рушницю повісили на стіну у вітальні світу – так, щоб усі бачили і мали це на увазі. Не хочеться бути параноїком, але дуже тривожно знати закони жанру.

Передруковується з дозволу видання "Збруч"

Если вы заметили ошибку в тексте, выделите ее мышкой и нажмите комбинацию клавиш Alt+A
Комментировать
Поделиться:

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Наші автори
Александр Паращий Руководитель аналитического отдела Concorde Capital
Павел Кухта Руководитель по политическим вопросам Киевской школы экономики
Вадим Денисенко Исполнительный директор UIF
Юлия Дукач Аналитик проекта по дезинфомониторингу Texty.org.ua