Вся культура стоит на размышлениях о том, что мы прадедов великих правнуки плохие

Стоны за тем, что раньше было лучше, раньше были значительно лучше

От посудіть - насправді вся наша культура стоїть на мареннях золотого віку і на роздумах про те, що ми прадідів своїх великих правнуки погані. Я не тільки про Україну, я про західну цивілізацію загалом.

Тільки це здебільшого були дуже розпачливі стогони за грецькою і римською культурою. Політика - майже повністю будувалась то на ідеях спадкоємства від Олександра, то на ідеях спадкоємства від Риму, подивіться на добру половину європейських гербів з птахами і назву "Священна Римська імперія". Абсолютизм - кічування Рима, але й Бонапартизм - кічування Рима, просто йдеться про два дуже різні сприйняття античної історії.

Мистецтво - ренесанс із його тяжінням до пластики та відтворення сповнений Рима так само, як бароко з його іронічним і ніби відстороненим ставленням до цього світу повниться грецькими впливами (романтизму це теж стосується). А класицизм - буквально період із настановою "краще за греків не зробите, тому імітуйте греків". Класицизм займався цим вашим концептуалізмом ще задовго до того, як ви почали не розуміти сучасне мистецтво. Якщо греки вважали, що мистецтво має імітувати життя, бо не може вийти за межі його досвіду, то Вінкельман прямо казав, що мистецтво має імітувати мистецтво, бо античні зразки виявились досконалішими за реальність.

Навіть на початку двадцятого століття комплекс меншовартости перед греками і римлянами (вірніше, перед романтизованими століттями культу ерзацами) був дуже потужний. Овен описує шок від Першої світової через звинувачення свого часу в тому, що він не античність: "Весна в Елладі відбуяла бучно / і літо в Рима славі відгриміло / і осені врожай пройшов несміло: / великий вік, багатий вік і тучний". В усі часи люди виражали розчарування від паскудного стану речей думкою "скрізь багно і бл*дське самодержавіє, Октавіана Августа на них нема".

Людям бракує дистанції від самих себе

Наша культура стоїть на людях, котрі виливали в мистецтво свою фрустрацію від того, що живуть не в осьовий час. Хоча насправді всі вони якраз живуть в осьовий час, просто (гадано) не мають на нього впливу. Це тому що людям просто бракує дистанції від самих себе, бракує змоги подивитися на самих себе крізь призму позитивного упередження, з якою ми сприймаємо завчені взірці. На тлі добре відомих нам проявів туги за Римом з північно-східного напрямку бажання вірити, що Сірко читав лекцію в Сорбонні виглядає майже скромно.

Оригінал

Если вы заметили ошибку в тексте, выделите ее мышкой и нажмите комбинацию клавиш Alt+A
Комментировать
Поделиться:

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи