Нашими жилами до сих пор гуляет общая с русскими "кровь". Это жуткий факт

Шанс на выздоровление высок. Украинский язык набирает скорость

Взяв паузу в ударній розбудові понятійного поля і подивився симпатичний фільм "Толкін", і він дійсно про Толкіна.

В ньому прозвучало кілька слушних думок щодо природи слова як інструменту і про те, що ж воно таке - мова. Зокрема для англійців.

"Мова – кров культури", – зазначив викладач Толкіна, пан професор, спеціаліст по давньогерманським балачкам, зокрема й по готській.

Професор шарить, адже всюди, де домінує англійська, домінує й цілком конкретний культурний код, у всьому своєму локальному різноманітті, але конкретний. Дійсно, ви можете бути патентованим ірландцем, але врешті сприймаєтеся ви як частина більшого "острівного атлантичного культурного пакету". Це не добре і не погано, насправді, бо "британський світ" виявився дуже ефективним у цивілізаційному плані, ну в цілому це так. Жорстким, але ефективним.

Чого не скажеш про світ російський, він же "русский мир", наприклад, чи деякі інші світи, де пропонується найбільш тупорила жорсткість, а замість ефективності лише інституційна розруха і набір каргокультів.

Нам пощастило зберегти цю свою окрему "кров", мову, і навіть добряче розігнати її по жилах досі кволого організму. Вона потроху почала діставатися до вже атрофованих, здавалося б, частин цього тіла. Шанс на одужання високий, це нарешті стало правдою, а не лише надією.

Однак, саме в цьому контексті постає й інший, вельми моторошний факт – досі значною мірою нашими жилами гуляє ця спільна з рускімі кров. Помпою, що її качає, чи то пак серцем, вочевидь є Москва, як метаджерело усіх відповідних культур – низової (шансон і т.д.) та високої (колоніальна булгаковщина тощо).

Прикро, що кров в організмі є настільки загальним місцем, що усвідомити проблему носієві дійсно складно – це потребує вольового зусилля, розвинутої свідомості прямо тут і зараз.

Те, що одними сприймається як горезвісна "какая разница", іншими сприймається як пряма і смертельна загроза самому існуванню нашого унікального і неповторного культурного поля. Звідси й непорозуміння, бо одні просто не в змозі оцінити емоційної реакції інших, адже їхня "кров" не перебуває і не перебувала ніколи під загрозою, просто в силу захищеності її джерела московськими мурами.

З російською мовою нічого критичного точно не станеться у найближчій перспективі, тому й "какая разница", тому й відсутність, скажімо, реального вуличного руху за "права русскоязычних". Бо всім похрін насправді, бо всі розуміють, що загрози просто нема, і це просто смішно.

Нам же, особливо тим, для кого мовність стала результатом вольового акту, розтягнутого в часі, результатом тяжкої праці, кожна літера ы в українському інформаційному сегменті (не скажу, що в культурному, бо це по дефолту не наше поле) сприймається вкрай тяжко, строго як загроза, як виклик, як русскій танк, який норовить проїхатися по щойно засіяному полю. Полю, де тільки ось зараз почали сходити якісь пагони, досі беззахисні і, чорт забирай, ніжні.

Тому використання іноземної мови в публічному просторі (приватний - виключно ваша відповідальність) – гідна подиву недбалість щонайменше.

У всякому разі кількість уже переходить в якість, снігова куля мови набирає маси і швидкості, тішуся жити в такі часи і трохи долучатися до процесу.

Оригінал