Прошу суд и Авакова взять меня в заложники вместо Антоненко
Процесс над ним осуществляется в худших традициях советского "карательного правосудия"
Вчора офіційно звернувся до Шевченківського райсуду із заявою у справі Шеремета. Копії міністру внутрішніх справ Аресену Авакову, першому заступнику голови Національної поліції України – начальнику кримінальної поліції Євгену Ковалю і генеральному прокурору Ірині Венедіктовій.
Від дня затримання працівниками Національної поліції України 12 грудня 2019 року Антоненка Андрія Сергійовича, ветерана Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова, співзасновником якого я маю честь бути, я уважно спостерігаю спочатку за слідством у справі вбитого журналіста Павла Шеремета, а від часу завершення слідства – за судовим процесом у справі №761/25689/20.
Вивчення матеріалів цієї справи та особиста присутність на багатьох судових засіданнях призвели мене до обґрунтованого висновку, що процес над Андрієм Антоненком, Юлією Кузьменко та Яною Дугарь здійснюється у найгірших традиціях радянського "карального судочинства". Слідчі органи та суд постійно нехтують не тільки презумпцією невинуватості, яка гарантована кожному Конституцією України, але також елементарними настановами здорового глузду.
Слідчі органи та суд постійно нехтують не тільки презумпцією невинуватості, яка гарантована кожному Конституцією України, але також елементарними настановами здорового глузду
Як правник, що із відзнакою отримав ступінь бакалавра та магістра права в Україні, а також диплом магістра європейського права у Великобританії, як фулбрайтівський науковець в Інституті Кенана (Вашингтон), а також запрошений дослідник в Інституті порівняльного публічного права та міжнародного права ім. Макса Планка (Німеччина) та Центрі конституційної демократії Індіанського університету (США) я маю право на професійну оцінку процесу. І хоча я ніколи не спеціалізувався на кримінальному процесі, але у сфері конституційного права та захисту прав людини я є визнаним фахівцем міжнародного рівня, про що свідчать, зокрема, мої публікації у престижних англомовних правничих виданнях.
Оскільки спостереження за процесом у справі №761/25689/20 переконало мене, що домогтися справедливості в українському суді щодо Андрія Антоненка, Юлії Кузьменко та Яни Дугарь суто правовими засобами неможливо в принципі, я вирішив скористатися досвідом українських дисидентів, які поставали перед тим самим викликом: як протистояти "каральному судочинству", коли суд виступає не органом правосуддя, а одним з елементів державної репресивної машини.
Досвід підказує, що коли державна репресивна машина бере в заручники власних громадян, єдине, що може спонукати її до справедливості чи милосердя, – це або революція, або заміна заручника відповідно. Оскільки чергова революція в Україні не на часі, я пропоную суду розглянути і задовільнити питання заміни заручника, узявши під варту мене і натомість випустивши Андрія Антоненка, на якого зачекались його мати, дружина та малолітні діти.
Коли державна репресивна машина бере в заручники власних громадян, єдине, що може спонукати її до справедливості чи милосердя, – це або революція, або заміна заручника
На моє глибоке переконання, у справі №761/25689/20 не більше доказів, що доводять участь Андрія Антоненка у вбивстві журналіста Павла Шеремета, аніж доказів, що це вбивство вчинив я, Друзенко Геннадій Володимирович. Ба більше, мій зріст (172 см) набагато краще відповідає висновкам "експертизи", на підставі якої Андрій Антоненко вже рік і два місяці перебуває за ґратами. А мій досвід, чітко артикульована опозиція до тодішньої влади, рівень контактів у Збройних Силах України, в українських спецслужбах, серед добровольців, волонтерів і ветеранів, роблять мене набагато більш вірогідним учасником змови з метою, як стверджує обвинувальний акт, "створити у суспільстві вкрай резонансну подію з метою подальшої провокації численних акцій протесту". Врешті-решт, на відміну від Андрія Антоненка (і напевно слідчих, прокурорів та поважного суду також), я як науковець добре обізнаний із внутрішньою логікою та шляхами підготовки і здійснення coup d'état. Насамкінець, на відміну від Андрія Антоненка, я у 2016 році не просто знав, хто такий Павло Шеремет, а й кілька разів бачився з ним особисто.
Оскільки в мене склалось глибоке переконання, що слідству та суду абсолютно байдуже, кого призначити винуватцями вбивства Павла Шеремета, дозволю собі перефразувати відоме звернення нашого геніального перекладача Миколи Лукаша до голови Президії Верховної Ради УРСР, голови Верховного суду УРСР та прокурора УРСР у справі Івана Дзюби від 23 березня 1973 року.
"В зв'язку з тим, що я цілком підпадаю під ознаки злочинця, на підставі яких висунуто обвинувачення музиці та військовослужбовцю ССО Андрієві Антоненку, та беручи до уваги:
а) стан здоров'я обвинуваченого,
б) ту обставину, що наразі мої батьки померли, а діти завершили навчання в університетах і самостійно заробляють собі на хліб насущний, в той час як Андрій Антоненко має на утриманні малолітніх дітей, які потребують на особисте піклування та матеріальну підтримку їхнього батька, а також літню матір, прошу ласкаво дозволити мені перебувати під вартою замість вказаного вище Антоненка А.С."
У вітчизняному судочинстві досі панує сталінський принцип навпаки: "була б справа – людина знайдеться"
Оскільки уважне вивчення матеріалів справи №761/25689/20 та особиста присутність на судових засіданнях у справі Шеремета переконали мене, що у вітчизняному судочинстві досі панує сталінський принцип навпаки: "була б справа – людина знайдеться", прошу вважати це звернення з'явленням із зізнанням (явкою з повинною) та вважати його неспростовним доказом моєї участі у вбивстві Павла Шеремета.
