Судью на ветку? 10 мифов о "конституционном кризисе"

Демарш исполнительной власти может иметь конкретную материальную цель

27 жовтня 2020 року сталася подія, яку потім назвуть "конституційною кризою". В цей день Конституційний Суд України оприлюднив рішення, яким визнав неконституційними ряд норм закону щодо ключових повноважень НАЗК (з контролю й перевірки декларацій, щодо проведення моніторингу способу життя певних осіб, доступу до інформації тощо), а також статтю 366-1 Кримінального кодексу України (щодо недостовірного декларування), відповідно до якої була передбачена кримінальна відповідальність для суб'єктів владних повноважень аж до позбавлення волі на строк до двох років.

Зусиллями певних посадових осіб, представників ЗМІ, грантових організацій, активістів тощо це, загалом рядове, рішення КСУ подалося як "скандальне" та ледь не посяганням на основи держави. Чому рядове? Тому що раніше КСУ, наприклад, визнавав неконституційними ряд нормативних положень щодо припинення діяльності Верховного Суду України — найвищого суду в системі судоустрою України, порядку формування та діяльності державного органа — НАБУ, ряду карантинних обмежень (включаючи обмеження зарплат чиновникам), які суттєво вдарили по життю всього суспільства протягом довгого строку, та інші. І такої реакції на ці рішення КСУ не було.

В чому можлива причина? На нашу думку, крім політичних завдань (відволіканя уваги суспільства від результатів місцевих виборів, спроба підняти рейтинг тощо), цей демарш виконавчої влади (або її представників) може мати конкретну матеріальну мету — дискредитацію/усунення складу КСУ напередодні розгляду ним ряду надважливих питань, в першу чергу, щодо землі.

Тим не менш, 29 жовтня 2020 року президент України запропонував Верховній Раді відновити визнані неконституційними норми та припинити повноваження вже складу КСУ шляхом прийняття законопроєкту "Про відновлення суспільної довіри до конституційного судочинства". А вже 2 листопада 2020 року спікер Верховної Ради підготував альтернативний законопроєкт "Про відновлення дії окремих положень Закону України "Про запобігання корупції" та Кримінального кодексу України", яким пропонується відновити права НАЗК в повному обсязі, але без розпуску КСУ.

Так звана "констуційна криза" породила цілий ряд міфів, які ми спробуємо проаналізувати та дати щодо них свої зауваження.

Міф № 1.

Законопроекти від президента або спікера Верховної Ради можуть вирішити "конституційну кризу".

Верховна Рада України приймає закони відповідно до своїх повноважень, встановлених в Коституції України. Повноваження Верховної Ради України виписані виключно в Конституції і не можуть бути розширено чи довільно трактовані. Конституція не передбачає ні можливості розпуску Верховною Радою складу КСУ, ані таку законодавчу процедуру як "відновлення дії окремих положень закону". Але навіть, якщо проголосити ситуацію "революційною необхідністю" і ВРУ проголосувала б президентський законопроект про розпуск складу КСУ, то що буде відбуватися в період відсутності складу КСУ? Які інструменти наявні для заповнення правової "лакуни"? Який термін для заповнення вакансій суддів КСУ?

Міф № 2.

Визнання неконституційними окремих положень закону щодо повноважень НАЗК піддало сумніву всю попередню діяльність цього органу.

КСУ, відповідно до норм Конституції, визнав недіючими окремі правові норми щодо НАЗК не з моменту їх введення в дію, а з моменту свого рішення.

Міф № 3.

Визнання неконституційною статті 366-1 Кримінального кодексу України завдало суттєвого удару по справі антикорупційної боротьби в Україні.

Щороку в Україні в НАЗК подавалося декілька мільонів декларацій. При цьому, на дату визнання вказаної норми неконституційною у НАБУ та САП було 110 проваджень за цієї статтею, на розгляді у ВАКС — 17 проваджень по цій статті, якась кількість може бути у ДБР та Нацполіції. Це — все. Крім того, адміністративна та дисциплінарна відповідальність за вказане правопорушення неконституційними не визнавалась.

Міф № 4.

Рішення КСУ поставило під сумнів безвіз із ЄС.

Відповідно до Угоди про асоціацію з ЄС, повага до верховенства права вказана однією з спільних наших з ЄС цінностей. При цьому, принцип розподілу влади, який передбачає існування відносно самостійних і незалежних одна від одної гілок влади – законодавчої, виконавчої і судової та встановлення між ними таких взаємовідносин, які унеможливили б узурпацію всієї державної влади або більшої її частини в руках одного органу держави, є складовою частиною верховенства права і правової держави. Так що, дії КСУ, спрямовані на відстоювання принципу розподілу влади, принаймні, не суперечать нашим обов'язкам в рамках Угоди про асоціацію.

Міф № 5.

Якщо депутати не проголосують за законопроект президента, той може достроково припинити повноваження Верховної Ради.

Загальне право на розпуск Верховної Ради у Президента є. Але для цього Конституція передбачає три вичерпні підстави: коли протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій, або протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету міністрів не сформовано його персональний склад, або протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися. При чому, голова Верховної Ради разом із заступниками та головами депутатських фракцій повинні підтримати це рішення президента. Чи є в наявності необхідні обставини зараз — велике питання.

Міф № 6.

Народні депутати ні за яких умов не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за своє голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.

Дійсно, певна норма про депутатський індемнітет (захист) від кримінального переслідування за парламентську діяльність передбачена в Конституції. При цьому, мало хто згадує, що на діяльність, яка хоча й ведеться під час депутатської каденції, але виходить за депутатські повноваження, та яка підпадає під ознаки кримінального злочину, наприклад, передбаченого статтею 109 Кримінального кодексу України (дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади), вказаний захист не розповсюджується.

Міф № 7.

Внесення в закони щодо КСУ змін, які формально не будуть порушувати Конституцію, але фактично заблокують роботу КСУ, дозволить подолати "конституційну кризу". Як варіанти пропонується припинення фінансування КСУ, встановлення новим законом максимального відтермінування часу виконання спірного рішення КСУ, запровадження (майже) одногоголосного кворуму для всіх рішень КСУ тощо.

Блокування роботи КСУ, як і припинення його фінансування, фактично буде означати спробу незаконного впливу на КСУ, за що передбачена кримінальна відповідальність. Встановлення максимального відтермінування часу виконання спірного рішення КСУ також буде мати ознаки кримінального правопорушення — невиконання рішення суду. Крім того, Європейський суд з прав людини виніс вже цілий ряд рішень, відповідно до яких виконання судового рішення має розглядатися як невід'ємна частина судового процесу і розумний строк виконання судового рішення — одна з гарантій, передбачених Європейською конвенцією. При цьому, заяви такої категорії справ часто розглядаються ЄСПЛ за спрощеною процедурою, коли справа розглядається одночасно щодо прийнятності та щодо її суті. Щодо пропозиції про запровадження (майже) одногоголосного кворуму для всіх рішень КСУ, то мало хто згадує про право КСУ, у відповідь на відповідне звернення, наприклад, для запобігання тиску на Суд, або іншого порушення Конституції, застосувати відповідну норму Конституції напряму та винести рішення про неконституційність будь-якого закону, що підпадає під ознаки, наприклад, тиску на КСУ, неконституційного обмеження його діяльності тощо.

Міф № 8.

Зміни до законів, які необхідно внести для виконання рішення КСУ, не можуть бути здійснені, оскільки це суперечило б Конституції та міжнародним зобов'язанням України.

У Венеціанській комісії (дорадчому органі Ради Європи з питань конституційного права, котрий надає висновки про відповідність проектів законодавчих актів європейським стандартам та цінностям) і GRECO (орган Ради Європи з антикорупційного моніторингу), які є авторитетними міжнародними організаціями в питаннях конституційного права, прямо заявили у відповідь на дії президента України, що припинення повноважень суддів Конституційного суду, навіть з поважної причини, є порушенням Основного закону і принципу поділу влади, та закликали від цього утриматись.

Що ж до спроб окремих вітчизняних персон дискредитувати вказані організації задля підтвердження своїх претензій до КСУ (при тому, що раніще ними ж ці організації всіляко вихвалялися), то згадується фраза з однієї відомої книги про те, що капітан Блад "католиком був хіба що тоді, коли це йому було вигідно".

Міф № 9.

КСУ діяв поза межами своїх повноважень, передбачених Конституцією, Законом "Про Конституційний Суд України" та іншими законами України, з порушенням встановленої законом процедури тощо.

Зауваження та пропозиції щодо процедури розгляду тощо можна було висловлювати під час розгляду КСУ питання — у встановленому порядку. Рішення Конституційного Суду України, відповідно до норм Конституції, безвідносно до їх юридичної форми, є остаточними і обов'язковими до виконання.

Міф № 10.

В КСУ зібрали суддів, які виносять рішення на користь окремих політичних гравців, непартіотичних за своєю суттю, олігархів тощо.

Рішення щодо затвердження того чи іншого акту в КСУ приймаються не одноосібно, а колегіально, більшістю від голосів. Це зменшує ризики, пов'язані з неправомірним впливом на конкретного суддю. Система в КСУ для мінімізації вказаного впливу/тиску, безумовно, повинна вдосконалюватись. Але після виконання прийнятого КСУ рішення. Слід також нагадати, що кримінальний закон України забороняє будь-який вплив на суддю.

Які ж пропозиції?

Пропозиція № 1.

Згадати про існування культури політичного діалогу і повернутися в обговоренні шляхів вирішення "конституційної кризи" в конструктивне русло, відійти від межі, за якою інтелектуальне чи емоційне протистояння загрожує перерости в протистояння фізичне.

Пропозиція № 2.

Відповідно до Конституції, рішення, ухвалені Конституційним Судом, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені, а закони або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність. Це треба прийняти як данність.

Верховна Рада повинна підготувати та прийняти законопроєкт про внесення змін до законів, які регулюють електронне декларування держслужбовців і суддів — з обов'язковим врахуванням приписів, зазначених у відповідному рішенні Конституційного Суду. Необхідно привести норми цих законів до умов принципу верховенства права, чітко та зрозуміло виписати статті антикорупційних законів, створити, можливо, новий механізм перевірки доброчесності та перевірки декларацій суддів. І щоб загалом декларування стало, дійсно, елементом фінансового контролю, а не засобом тиску.

Пропозиція № 3.

Приймати якісні закони. Тоді їх важко буде оскаржувати.

Пропозиція № 4.

Діяти виключно в рамках правового поля.

Пропозиція № 5.

Не забувати уроки історії.

Щоб знову не вийшло, що, доки українці чубляться "чиє буде зверху", за тином гострять сокиру треті особи, кому існування української землі спати не дає. Рівно 102 роки тому, щоб виконати зобов'язання перед іноземними урядом, великі землевласники відновлюють власність на землю попри опір селян. Німці розпускають Раду і в цирку проголошують Скоропадського гетьманом, а той оголошує федерацію з "небільшовицькою" Росією і призначає проросійський уряд. А далі німці програли Першу світову війну, і всеукраїнське повстання знесло гетьманат, утворивши Директорію на чолі з Винниченком. Пізніше селян позбавили права власності на землю, а верстви населення, що працювали в промисловості позбавили права голосу, і держава втратила повну підтримку населення. Чим все закінчилося? Висадкою Антанти на півдні України, більшовицькою окупацією Харькова та Києва, польсько-українською війною за українські землі з заходу, шматуванням України зсерединою отаманщиною, і нарешті встановленням більшовицького режиму. Нічого не нагадує?

Думай-те.

Оригінал