Украина нуждается в таком союзнике, какой есть у Азербайджана

Соединенные Штаты способны очень усилить нашу безопасность

Теперішній конфлікт у Нагірному Карабаху далекий від українських кордонів, проте близький Україні за його уроками.

І мова навіть не про рішення Азербайджану повернути його міжнародно визнані території військовим шляхом. Тут якщо і є паралелі з тою ж окупованою частиною Донбасу, то на сьогодні вони дуже теоретичні. Тоді як вже тепер нова війна між вірменами та азербайджанцями засвідчує, наскільки важливо для України мати справжніх і впливових союзників.

Зараз такий є в Азербайджану - і немає у Вірменії. Саме це вирішує долю Нагірного Карабаху. Потужна підтримка Баку з боку Туреччини на тлі відстороненості Росії, попри уповання Вірменії на Москву та геополітичні жертви з її боку протягом багатьох років.

2013-го Єреван завершив був уже переговори щодо Угоди про асоціацію з Євросоюзом, і готовий був до підписання. Однак втрутився головний союзник і нібито гарант безпеки - через брутальний тиск Кремля замість інтеграції з ЄС вірмени отримали членство у Митному союзі. Далі було визнання ними російського Криму та інші потрібні Кремлю кроки.

Тепер вірмени у розпачі. Коли настав час і потреба, союзник виявився бутафорським. А інших у Вірменії навіть і близько немає - надто вже проросійською була і є країна, надто очевидною "власністю" Кремля.

Вірмени у розпачі. Коли настав час і потреба, союзник виявився бутафорським. А інших у Вірменії навіть і близько немає - надто вже проросійською була і є країна

Україна у весну 2014 року увійшла десь такою ж. Відмова від ідеї приєднання до НАТО, проросійська політика Януковича та засилля агентів Москви у вищому керівництві критично послабили зв'язки із Заходом та створили нам імідж території під російською сферою впливу. Київ подібно до Єревана раптово відмовився від підписання асоціації з ЄС, і навіть пасіонарна Революція гідності не здатна була швидко змінити ставлення світу та враз породити належних союзників. Тож на час анексії Криму і нападу Росії на Донбасі ми були без потужної і впливової підтримки.

Як от Вірменія зараз. Тоді як стратегічне завдання України - бути як Азербайджан. Мати такого союзника, що надасть безумовну політичну та військову допомогу, коли для цього настане час і потреба.

Треба визнати, що Україна не досягла цього і за шість років. Є різнобічна допомога Євросоюзу, НАТО, окремих західних країн щодо зміцнення армії та реформ, є підтримка суверенітету та санкції проти Росії - однак чи є впевненість у тому, що Україна матиме потужного дієвого союзника за можливого нового конфлікту з Кремлем? Навряд чи.

На жаль, і достатніх передумов для цього після 2014-го не з'явилося - над ними ще треба багато працювати.

Причому азербайджано-турецьке лекало нам не підходить. Адже міцне союзництво Азербайджану та Туреччини природнє і ґрунтується на етнічній спорідненості та спільній історії. На перший погляд, турецьким аналогом могла би бути для нас Польща. Однак спільна історія навпаки стала останніми роками джерелом напруженості, та й Варшава не є таким потужним регіональним гравцем, як Туреччина. З різних причин не можуть бути надійними союзниками найвпливовіші країни ЄС - Франція та Німеччина. Надто прихильні вони м'якому підходу до Росії, ми не раз це чули і бачили протягом останніх шести років.

Очевидно, у Європі Україна могла би розраховувати на Велику Британію, добре позиціоновану з точки зору військової потуги, впливу у світі та ставлення до Росії. Та безумовно, найкращим і найлогічнішим союзником є Сполучені Штати.

У Європі Україна могла би розраховувати на Велику Британію, добре позиціоновану з точки зору військової потуги, впливу у світі та ставлення до Росії. Та безумовно, найкращим і найлогічнішим союзником є Сполучені Штати

Саме відносини з ними в цьому сенсі - найперший пріоритет. Лише Вашингтон здатний сповна бути для України таким потужним і ефективним союзником, яким є Туреччина для Азербайджану. США на сьогодні супердержава і єдина країна в світі, здатна якщо не гарантувати, то надзвичайно посилити безпеку України - аж до рівня Південної Кореї та Японії, захищених двосторонніми безпековими договорами з американцями.

Однак аби претендувати на безумовну суттєву підтримку Вашингтона чи Лондона, Україні самій слід бути послідовною в одному та безкомпромісною в іншому.

По-перше, відносно Росії. Теперішня значна присутність Кремля всередині країни є одним із чинників, що посилює байдужість до України з боку Заходу. Складно домовлятися про захист від російської агресії, коли в самій Україні вже котрий рік нарощує свій бізнесовий, політичний та медійний вплив кум Путіна Медведчук. І не лише він. Тоді як безкомпромісна протидія російському впливу буде аргументом на користь Києва.

Друге - це реальні реформи й наближення України до стандартів та цінностей західного світу. Без цього ми й далі залишатимемося незрозумілою нацією, нездатною позбутися радянських рудиментів та корупційних практик країни третього світу. Інакше кажучи - Україна мусить бути розвиненою та достатньо привабливою та цінною, аби її хотіти захищати.

По-третє, уміла дипломатія, але яка ґрунтуватиметься на досягненнях перших двох пунктів. Без успішних протидії Росії всередині країни, внутрішніх перетворень та якісних змін дипломати завжди будуть безсилими у забезпеченні міжнародної підтримки чи віднайдення впливових союзників. Навіть незважаючи на очевидну геополітичну вагу України в очах деяких важливих західних партнерів.

Звісно, не геть усе залежить від України. Зокрема, тому такими важливим є для нас наступні президентські вибори в США та політичні процеси в низці інших країн. Однак зі свого боку Україна повинна послідовно створювати внутрішні умови для того, аби забезпечити собі потужну зовнішню підтримку. Інакше ризикує знову бути, як Вірменія.

Анатолій Марциновський, для Gazeta.ua

Если вы заметили ошибку в тексте, выделите ее мышкой и нажмите комбинацию клавиш Alt+A
Комментировать
Поделиться:

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Наші автори
Евгения Кузнецова Писательница
Антон Сененко Cтарший научный сотрудник Института физики НАН Украины
Андрей Веселовский Дипломат, бывший представитель Украины в Европейском Союзе
Елена Подолян Психотерапевт, директор ОО "Форпост"
Мирослава Барчук Журналист