Есть момент в истории развития человечества, который впечатляет

Мы создаем и передаем в будущее только абстрактные представления

Вражає і навіть заворожує в історії розвитку людства ось який момент.

Кожна значна цивілізація древності (принаймні з тих, про які ми знаємо, а вочевидь й тих, про які нам поки невідомо) напрацювала і передала нам, тобто в далеке майбутнє, певні поняття і принципи, тоїсть абстрактні уявлення. А якщо поталанило з методами передачі і взагалі цивілізація була живучою, то й низку понять та принципів, які досі у нас в ходу.

Всякі такі базові поняття та інструменти взагалі, як право, закон, гріх, гроші, письмо, різні етичні системи, писані і не дуже тощо.

Коли я уявляю собі цю тисячолітню тяглість, сповнену долями конкретних людей – мені стає моторошно. А особливо долі в ту далеку дописемну епоху, яка тривала десятки тисяч років. Люди ж шото собі думали, шото пам'ятали, передавали все це далі, як могли. Жили, прагнули, вмирали, нервували, любили, кохали, надіялися на щось, розраховували і досягали мети, потерпали і розчаровувалися, хворіли, переживали глибокі катарсиси та екстазиси.

Полюбляли ці безіменні особи також й заточити щось смачненьке, потеревенити за столом, погладити прикольного котика, зганяти до друзів-родичів в гості, повалятися по можливості зранку в ліжку чи де там вони валялися, або погратися в якусь цікаву гру, чи набити комусь огидну пику, або вляпатися в халепу. Чи навіть насрати комусь під двері, за наявності. Емоційне життя буяло точно так само, як і у нас з вами.

Усі вони померли і тактильна пам'ять про них жила ще ну кілька років, можливо, покоління чи два, а далі в тій пам'яті лишалися тільки найвидатніші або ті, кому поталанило стати персонажами знакових кулсторі. Через сто років таких ставало все менше, а крізь тисячі років до нас продерлися лиш фрагменти якихось людських одиниць. Гільгамеш, Хаммурапі, Саргон... А як звали навіть й видатних людей, що творили і руйнували до них – ми уже й не знаємо і ніколи не взнаємо.

Виходить якось так дивно, що усі ці мільйони приватних і не зафіксованих людських доль прямо і опосередковано мали тільки один практичний смисл (ну якщо мислити масштабно) – створити таку собі умовну товщу культурного середовища, в якому за довгі роки і століття поступово утворяться певні поняття, що якось передадуться далі, але це якщо цій конкретній цивілізації поталанить створити щось вартісне.

Це й весь реальний наслідок життя людини, яка десь там колись гладила котика, лежала вечором п'яна на галявині і втикала на хмари, страждала мігренями, мучилася зубом, западала на симпатичну дівчину, а потім загинула під час пожежі або від випадкового зараження крові, так нічого і не досягши. А навіть якщо й досягши, то не потрапивши в людську пам'ять. А якщо й потрапивши, то не надовго.

І шансів на те, що саме ви будете тим самим Саргоном Аккадським, який, ймовірно, й створив першу у світі державу з конкретними уявленнями про тяглий державний кордон, про її реальну фізичну межу в просторі – таких шансів один на мільярди. Це наприклад.

Ми створюємо і дійсно передаємо в майбутнє лише абстрактні уявлення, і більшість з нас робить це ну дуже опосередковано, просто беручи участь в культурних, господарських і політичних процесах.

Власне тому мене не цікавить, коли і за яких обставин згорить корпус Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, а на його місці постане ЖКХ "Трьохсвятітєльскій", а тим пак, наприклад, місцеві вибори.

Оригінал