Я бы одел Беркут и ОМОН в красное или в горошек

Белорусов московские идеологи упорно пихали в рамки исключительно крестьянского мифа

Публикуется на языке оригинала

Маю глибокий пієтет до Білорусі, а колись давно знав на пам'ять з десяток пісень НРМ і Крамбамбулі. Досі живі люди, які пам'ятають мене п'яненького з гітарою на лавках під НАОМА, і як жваво я волав білоруською про три чарапахі ну і оце все.

Звісно, кілька разів бував в Білорусі, у справах і просто так. Основне емоційне враження яке я привозив звідти - така собі придушена тривожність. Останній раз як вертався з Гомеля через Чернігів, мені хотілося вийти з автобуса і цілувати, навіть жерти рідну землю з усіма її недопалками і драними упаковками від горішків "Козацькі". Я наче вертався з упорядкованого краю, де усі тихо ходять на м'яких котячих лапах, в край нашого хаотичного пиздеця, а отже й свободи.

Ми не можемо давати білорусам жодних порад і настанов, оскільки незважаючи на нашу культурну і мовну близькість, на нашу спільну середньовічну колиску Великого княжівства литовського і Речі Посполитої, білоруси являють собою геть інший емоційний тип і вони інакше приймають рішення. На мою думку, це народ строго балтійський, не центрально-європейський. Глибинні мотивації до прямої дії у білорусів не такі як у нас. Які - це окреме питання.

Можу лише побажати братам удачі і у випадку розгрому прийняти когось з білоруськів друзів на тимчасовий схов, раптом шо. Але відчуваю, що їм доведеться пройти свій ад-і-ізраїль, і таки розібратися з кризою ідентичності яка там пишно буяє, а врешті відповісти на усі обумовлені сусідством з РФ виклики. Момент істини настає.

Але для України будь-який розвиток подій в Білорусі не принесе нічого хорошого, та й не мав би принести, принаймні зараз. Всюди де буяє криза ідентичності - ширяє дух громадянської війни. У нас досі так само, між іншим.

Оскільки я цікавлюся історією ВКЛ, то мені відомі деякі історичні ілюстрації холодного і навіть моторошного підходу білорусів (ок, їхніх безпосередніх пращурів) до кровопускання.

Ситуації типу, коли ще зранку ніщо не віщувало взагалі нічого, а уже в обід московський стрілецький гарнізон весь покоїться у завчасно підготованих могилах згідно кількості особового складу - вони досить типові. За цим усім стоїть підготовка, глибоке маскування, попередня тиха змова, взагалі раціональність, вправна логістика, спокійна і навіть приязна посмішка за мить до.

Дурний анекдот про білоруського шибеника який висів добу у зашморгу але таки "перетерпів" - так само має під собою історичний ґрунт.

В цілому ж цей народ у своїх воїнських здібностях здатен на серйозну звитягу, і в цьому смислі вкрай небезпечний для ворогів.

Білоруси уміють довго вичікувати, цілими поколіннями, і це говорить певно про те, що простір-час вони сприймають трохи не так як ми.

І хоча їхню мову та й власне самих білорусів московські ідеологи уперто пхали в рамки виключно і тотально селянського міфу, глибинна аристократичність їхнього культурного коду для мене очевидна.

Але нервова система у мене вже не витягує занурення у події, які ось раптово бомбанули в Білорусі, чесно кажучи. Підписався на той телеграм канал, який постійно оновлюється, і шото аж трусить. Не можу на то все дивитися.

Флешбеки заважають.

До речі, чорні однострої усіх цих Беркутів-ОМОНів грають не дуже то й на їхню користь. Такі чорні чудовиська з одного боку викликають острах і параліч волі своїм похмурим і одноманітним виглядом, а з іншого інтуїтивно сприймаються як вороги роду людського, як отруйні небезпечні комахи яких хочеться тут таки випалювати вогнем і чавити чоботом, саме через панічний страх перед ними. Як крупних тарганів.

Якби я був Главберкутом пострадянських теренів, то ввів би для таких підрозділів кольоровий, більш яскравий однострій, щось смугасто-червоне, або в горошок, ну кароче щось таке більш циркове за духом.

Вони не викликали би такої глибинної ненависті самим своїм виглядом.

Оригинал здесь