В национальных хористов весь ум в легких, а совесть – в шароварах

Они живут в своей реальности

У національних заслужених академічних хористів увесь розум у легенях, а сумління – в шароварах. Промовистою здалася ціна питання – 1000 у.е. Я не вірю, звісно, в цю цифру, бо ніколи ніхто не доведе, що на цьому не нажилися їхні творчі керівники. Зрештою, і зворотного – що їм не дали в лапу – теж ніхто не доведе. Ніхто нічого не доведе. Але ціна репутації цілком адекватна – десь по тисячі грн на сестру/брата. Раз сходити до супермаркету для родини з трьох людей. Обдертюхи з національним статусом. Ще є така ж спілка письменників і решта національних творчих організацій, що живуть у своїй реальності, яка до моєї не має жодного стосунку.

І от коли люди пишуть, що, мовляв, ми живемо в бульбашці, з якої треба виходити в реальний світ, я не згоден. Це вони живуть у бульбашці зі своїми шароварами і преміями Олеся Гончара, з їхнім мертвим пафосом і стерильними голосами, з їхніми порожніми розмовами про духовність і культуру, за якими хтонічна безодня смислової і культурної порожнечі. Це вони живуть у бульбашці зі своїми тупими квартальними жартами і хером по роялю. Від того, що вони мають вплив і рейтинг, вони не перестають бути пострадянською субкультурою.

Чому це я в бульбашці? Я живу серед людей, я живу не за рахунок держави і бюджетних коштів, а з того, що реально заробив, ніколи нічого не просив, їжджу в метро. Це вони в бульбашці. Як Дух Ріки у "Віднесених привидами" Хаяо Міядзаки. Бачили такий мультик? Те, що ця бульбашка має великий розмір, що вона має офіціозну, телевізійну і медійну оболонку, не означає, що вона – більша реальність, ніж реальність моя. Їхній уявний, фальшивий світ поширює свою владу на реальних людей, але це не означає, що люди, які не улягають цим культурним порядкам – менш реальні. Спочатку казали про культурне ґетто, тепер про бульбашки. Може, досить уже себе так звужувати? Чи в нас перемагає і важить більше той, кого більше? Ви справді так думаєте після всього, що з нами сталося?

Оригінал