На русском украинцы говорят все хуже и хуже
Родился в Украине, живешь в ней – так и живи в ней полностью и окончательно
Маю доволі складні взаємини з російською мовою, все ж таки я колишній російськомовний, і в цьому є певна драматургія. Українська ж мені дісталася з боєм, стала вольовим актом, а на певному етапі дійсно некомфортним вибором. І не разовим, а етапним. Крок за кроком.
Звичайно я її знав, бо школа, різноманітний культурний контент, родичі там де треба, ну й так далі. Але якоїсь миті мені цього стало мало - просто знати. Її треба було опанувати, опанувати саме як складну структуру з багатьма вимірами і налаштуваннями. Живу структуру, яка міняється, виблискує нюансами і контекстними тонкощами. Тобто стати її носієм, а не перенощиком. Хай не ідеальним, але носієм.
Основною мотивацією стала звичайна чесність перед самим же собою. Народився в Україні, живеш в ній - то й живи в ній повністю, цілком і остаточно. Без постклоніального сіпання, без оглядки та без самообману.
Основною мотивацією стала звичайна чесність перед самим же собою
Я вживаю різну українську, залежно від актуального саме для мене моменту. Як рафіновану літературну, так і суржовану. Тролю жіночок у м'ясному відділі "Новуса" архаїзмами. Веселю галичан лівобережною фонетикою та різноманітними "мугирями".
Але ніколи не тролю тих, хто в побуті лишається російськомовним, бо знаю як це непросто - змінити основну мову спілкування, тим паче у відповідному середовищі. Однак, усіляко закликаю їх таки здійснити це, точніше доздійснити. Бо бачу, що російською вони говорять все гірше й гірше. Бідний, нещасний російський синтаксис! В наших умовах він ризикує перетворитися на лінгвомонстра, що й робить просто на очах.
Бідний, нещасний російський синтаксис! В наших умовах він ризикує перетворитися на лінгвомонстра, що й робить просто на очах
Тут хочу подякувати людям які свого часу, дуже давно, стали для мене прикладом і натхненням цієї мовної стійкості і висмикнули за хвіст з тодішнього київсько-булгаківського контексту. Від моїх безпосередніх друзів (Олекса Манн, Сашко Костенко - привіт!), до культур-монстрів, таких як Тарас Чубай та Лесь Подерв'янський.
Усі вони дуже різні, і кожен підштовхнув по-своєму.
Дякую, звичайно, не лише їм. Але, що приємно, настав час коли іноді хтось дякує й мені, от просто за те саме.
Говоріть українською і не стидайтеся помилятися. І не мовчіть українською - ви уже все знаєте, просто опануйте.
Вибачайте за деякий пафос, але це такий день.
