"Рука Путіна" в Нагірному Карабаху
Відповідаючи на класичне запитання: "кому це вигідно", я схильний вважати, що вигідно це тільки Путіну, щоб вкотре заявити про себе в якості великого миротворця. Путіну потрібно весь час стирчати в телевізорі як "рішали" глобальної політики". Щоб він або вів війну, або її припиняв, або ж миротворив. Головне, що б він весь час сидів за столом великої політики, поклавши ноги на цей же стіл.
Загострення в Нагірному Карабасі виглядає досить дивно. З огляду на суто військових обставин, ані Азербайджан, ані Вірменія не зацікавлені в ескалації військових дій.
Вірменія займає ідеальну оборонну позицію. Власне, для цього вона і окупувала ще близько шести районів Азербайджану, крім території Нагірного Карабаху, щоб мати непереборну лінію оборони, яка гарантуватиме безпеку НК. Тому Азербайджану при будь-якій підготовці, при всьому тому збільшенні озброєнь, останнім часом закуплених у Росії, цю лінію прорвати дуже важко. Але і вірменам виходити за неї кудись далі теж абсолютно безглуздо з військової точки зору, тому що їх військово-політичне завдання убезпечити територію Нагірного Карабаху і на подальшу експансію вони не претендують. У військовому відношенні склалася патова ситуація, - пише російський політолог Андрій Піонтковський для "Апострофа".
Тим часом, сотні людей, за інформацією різних ЗМІ, там вже загинули. Так що потрібно шукати якусь третю сторону, в чиїх інтересах, може бути, подібне розпалювання конфлікту.
З огляду на суто військових обставин, ані Азербайджан, ані Вірменія не зацікавлені в ескалації військових дій
Російські ЗМІ підказують, що це Туреччина, яка, щоб напаскудити "Великій Росії, яка встає з колін", підштовхнула Азербайджан відкрити ще один фронт проти Вірменії. А Вірменія, як відомо, є союзником Росії, значить, фронт відкритий також і проти Росії. Але важко повірити, що Азербайджан так легко поведеться на такі ризиковані авантюри заради якихось амбіцій Ердогана.
Мені все-таки здається, що в цій ескалації більш зацікавлена Москва. Володимир Путін як найбільший миротворець вже запропонував свої послуги для встановлення миру в цьому регіоні. Он він в Україні умиротворює, і в Сирії умиротворює, так чому б йому не умиротворювати ще й на Південному Кавказі? Тим більше, це миротворення дозволить йому цілком відкрито, за згодою тих же західних держав, які все ляскають вухами, ввести війська на лінію поділу сторін. А це вже не просто контроль над Азербайджаном і Вірменією, який в значній мірі Москва давно має, але ще і над Грузією. Одразу ж виникне завдання прокласти коридор до російської базі Гюмрі у Вірменії, а коридор цей лежить через територію Грузії.
Якщо пам'ятаєте, ще тижнів зо два тому пан Карасик, заступник міністра закордонних справ РФ (Григорій Карасін - ред), виголосив зловісну фразу про те, що терпіння Росії стосовно Грузії не безмежне. А в Грузії, між іншим, намічаються вибори у вересні цього року, де цілком може програти так звана Партія грузинської мрії на чолі з московським олігархом Іванішвілі, поставленим кілька років тому смотрящим від Кремля.
Одна з цілей Путіна тримати Захід в стані постійної занепокоєності і нагадувати, що без нього коханого взагалі жодна проблема світової політики не може бути вирішена
Відповідаючи на класичне запитання: "кому це вигідно", я схильний вважати, що вигідно це тільки Путіну, щоб вкотре заявити про себе в якості великого миротворця. Путіну потрібно весь час стирчати в телевізорі як "рішали" глобальної політики". Щоб він або вів війну, або її припиняв, або ж миротворив. Головне, що б він весь час сидів за столом великої політики, поклавши ноги на цей же стіл.
Перестала картинка в Україні бути такою надихаючою - полізли в Сирію. Довелося трохи стримати апетити в Сирії - нічого, можна на Південному Кавказі поколобродити.
США вже висловили стурбованість у зв'язку з загостренням конфлікту. І поки у них залишається можливість висловити хіба що ще більш глибоку занепокоєність, яку вони зазвичай висловлюють з приводу подій в Україні. Одна з цілей Путіна тримати Захід в стані постійної занепокоєності і нагадувати, що без нього коханого взагалі жодна проблема світової політики не може бути вирішена. Тим більше, якщо вона ним і створюється.
Передруковується з дозволу редакції "Апострофа"
