Три закони зомбування. Частина 3
(Методичка. В чотирьох частинах)
Частина 3.
Увага! Багато тексту
"Пишить правду!" - закликають українці російських журналістів. "Ніде не брешуть так, як в українських новинах," - кажуть з тієї сторони. Кожен з піною у рота відстоює свою правду, і вважає, що інша сторона - "просто хворі".
Так, де ж правда?
Зроблю невеликий філософський відступ.
Філософи розрізняють дві категорії: "правда" та "істина".
Правда, іноді її ще називають "суб'єктивна реальність" — це та інформація в яку людина вірить.
Істина, або "об'єктивна реальність" навпаки, існує незалежно від того, чи віриш ти в неї чи ні.
Приклад.
Припустимо, я вірю в привидів. Я переконана в їх існуванні, багато про них чула та читала, збирала матеріали. І колись бачила щось біле вночі біля лісу. Я не брешу. Навіть коли мене повірять на поліграфі, переконаються, що я кажу правду. Але привиди - це та реальність яка існує у тільки моїй уяві.
Інший приклад. Якщо мені в кишеню покладуть шматочок полонію, я помру. І не важливо, знаю про нього, чи не знаю. Вірю я в це, чи не вірю. Радіація буде мене вбивати. Це та реальність яка існує незалежно від моєї уяви.
Як це все співвідноситься з пропагандою? Її завдання створити таку суб'єктивну реальність, так все обернути, щоб людина щиро повірила в привидів, лох-неське чудовисько, Міжгалактичну імперію, повсталих з пекла бендерівців та карателів.
Головне в пропаганді, щоб брехня була правдоподібною. Причому критерій правоподібності у різних груп може бути різний. Людині менш освіченій легше повірити у те, що нацгвардійцям видають по два раба. А для більш освіченої людини вже вигадують якусь теорію заколоту.
Отже якими методами користуються пропагандисти?
1. Повторення
Повторення — мати зомбування. Це не обов'язково має бути щось розумне та логічне. Навпаки, дурня, але в межах того ілюзорного світу. 50, 100 разів на день. Головне завдання - не дати людині випасти з інформаційного поля. Щоб вона не потрапила під дію інформації, яка посіє сумнів.
2. Використання ключових слів та словосполучень.
Це слова та словосполучення, які несуть з собою емоційний, часто негативний заряд. Наприклад "хунта". Це слово схоже на непристойну лайку, тому підсвідомо сприймається, як щось різко негативне. Так само "карателі", "спалені заживо". Ключові слова настільки часто повторюються в тексті, що вони перетворюються на стереотипи. Мозок перестає їх сприймати свідомо, а негативний ефект залишається. Як у собаки Павлова тече слина, коли запалюється червона лампочка.
3. Емоція важливіша за інформацію
Коли дивишся черговий перл російської пропаганди про "розіп'ятого хлопчика", дивуєшся — невже люди в це вірять? Вірять. А як не вірять, це значення не має. Пам'ятаєте, як на початку року Кисєльов навіть вибачався, коли його ловили на брехні. Потім перестав. А навіщо? Факт забувся, а емоції, з ним пов'язані залишились.
Найчастіше використовують емоції пов'язані з дітьми. Психологічно, люди найбільше бояться саме за них. Тому вираз "їсть дітей" - це приклад найбільшого очорнення опонента.
4. Інтерпретація важливіша за інформацію.
Дають малесенький фактик. Який одразу обговорюють купа експертів, коментаторів, політологів, клоунів різних. Завдання яке? Щоб людина за велемовними речами забула саму інформацію. І на виході, через тиждень та місяць, глядач має абсолютно інший погляд на подію, ніж коли інформація з'явилась.
5. Свідоме пониження рівня глядачів.
Фахівці кажуть, що загальний рівень телевізійний програм розрахований на восьмикласника. Так само газетна інформація. Сектантська література теж доволі примітивна. Але, з іншого боку, відбувається вкидання "інсайдерської" інформації, розкручуються різні конспірологічні теорії, мусуються натяки та чутки. Інформація свідомо заплутується так, щоб середньостатистична людина, навіть далеко не дурна, нічого не зрозуміла. Глядач має почуватися маленьким та нерозумним. А вождь, яка голова! Нехай він за нас усіх думає.
6. Виключення і маргіналізація незалежних джерел інформації.
Відсікається все, що заважає інформаційному полю. Звільняють нелояльних журналів, перекупають видання. А ті, які зберігають інший погляд, відсуваються на периферію. Чи зберігають стиль, а суть міняють. І якщо в інформаційне поле потрапить істина інформація, вона в кращому випадку, виглядає однією з версій.
7. Дегуманізація противника
Це робили всі армії світу на будь якій війні. Людині психологічно важко вбити іншу людину. А якщо це "укроп"? Рослина, не людина. Чи "бендерівець". Він і так мертвий. А "хохол" - щось зрадливе та жадібне. Не шкода. З нашої сторони теж присутня - "вата" і "кацапи".
В той час коли людину, чи групу людей дегуманізують. Абстрактні поняття навпаки — олюднюють. "Россия решила". А хто така Росія? Тітка в кокошнику та в сарафані? Яка випила горілки, закусила ведмедем і щось там вирішила? Чи тезис такий: "Украины нет. Не было и никогда не будет". Звісно, тітки-України "нет". Але існує Україна-держава, і ти вже повинен мати справу з міжнародним правом, договорами, документами та правилами.
8. Дводумство (термін взятий з "1984" Оруелла, - авт.)
Це віра одночасно в два месиджи, які суперечать один одному. "Русских войск в Украине нет" і "Мы этим укропам покажем!". З точки зору елементарної логіки це неможливо. Як ви можете "показати", як вас там "нет"? Або "украинцы хотят заставить всех учить украинский" і "украинского языка нет". Ці месиджи так перетасовуються, що дістаються, як карта з колоди в залежності від того, про що зараз йде суперечка.
9. Розмиття меж між реальним та вигаданим світом
Наприклад, випуск новин показують між двома частинами серіалу. Іноді переходу ніж новинами та серіалами немає, чи він умовний. Я таке бачила, навіть заставку не ставлять.І мозок не встигає переключитися з ігрової частини на новинну. Ось в серіалі герой боєць Червоної Армії карає зрадника-бендерівця за зґвалтування комсомолки. А одразу після серіалу показують сюжет де глядачу розповідають про "Массовые убийства бойцами Правого сектора".
Для розмиття меж в новостійний сюжет вставляють кадри з хроніки, чи ігрового кіно. Використовують музику, яка у телевізійному продукті відповідає за настрій. Диктор читає новини голосом Левітана.
10. Зараження і навіювання, види психологічного впливу. Зараження зазвичай діє в натовпі, коли багато людей починають діяти як єдиний організм, завдяки емоціям, які передають один одному. Свідомістьу натовпі відключається. Навіювання - навязування певної інформації, при якій знижується рівень критичності. Людина навіть не хоче перевірити її достовірність, необмежено вірить її джерелу. Зміст впливу направлений не на логіку особи, на її розумові та аналітичні якості, а на її готовність(свідому чи підсвідому) отримати розпорядження, наказ, пораду й діяти в потрібному напрямку.(Це я скопіювала з посібника :))
11. Цькування.
"Публічне шмагання" чи "цькування" такий самий давній ритуал, як "весілля" чи "похорон". Обирається людина, або група людей. Слабша і чужа, щоб її було не шкода. І починається: обмовляють, пресують, виганяють з робити, судять, садять. Коли запрошують на ефір, не дають слова сказати, деморалізують та принижують. Чергують періоди затишшя і власне цькування. Причин, чому гноблення відновлюється - немає. Жертва деморалізована. Вона не розуміє правила, покарання та заохочення. Завдяки цькуванню, лідер групу утвержую свою владу. Показує, що правила встановлює тут він, хоче карає, хоче милує. Для глядачів, які за всім цим спостерігають, цькування - спосіб збути свою агресію. І в той же час той, хто режисує це дійство, робить їх ніби співучасниками злочину. Це як пов'язати кров'ю, що практикують в мафіозних групах.
Я колись все це відчула на своїй шкурі.
Приклад з власного досвіду.
Колись я примудрилась попрацювати на фірмі, яку директор побудував за принципом тоталітарної секти. Він брав на роботу тільки дівчат у складних життєвих обставинах. Як от, тільки закінчила інститут, і не має досвіду роботи. Цих дівчат він так обробляв, що платив копійки, а вони як собачки за ним бігали. І були вдячні, що він їх не виганяв.
Застосовував він метод батога та пряника. Раз на три-два тижні робив "планування". Обирав жертву, і в присутності інших її карав. "Ти така, сяка. Я її взяв тебе на роботу, коли ти цього потребувала, а чим ти віддячила?". Причому звинувачував в тому, що вона не може змінити, наприклад: "Ти жінка, а жінки не мають просторової уяви". І це продовжувалось, поки вона не починала плакати. Як заплакала, йому одразу ставало ха-ра-шо. Він насолоджувався хвилинки три, і збори закінчувались. Через дві години він казав жертві: "Ти ж не ображаєшся на мене, я ж тобі кажу правду, для твого ж блага, щоб ти краще працювала". Купляв торта і влаштовував загальне чаювання.
Перший місяць, як я туди влаштувалась, він придивлявся до мене, шукав слабкі місця. І ось на одному з "планувань" він зробив жертвою мене. Звісно, я розплакалась. Він мені дав хустинку, покликав у свій кабінет "щоб я заспокоїлась". І почав казати, що тепер я маю зрозуміти, як я погано працюю... він мене жаліє...але платити як раніше, і давати роботу на яку брав, він не може... тому тепер, як він скаже, я буду мити підлогу, поки не навчусь... Я собі думаю: "Ага, два інститути закінчила і підлогу мити..." Але плачу, бо мені дуже прикро.
І тут помічаю його посмішку, переможну: "Я ее поимел!" А так посміхався мій колишній хлопець, коли мене кидав. Тут у мене сльози висихають. Я збираю речі і уходжу з тієї роботи.
Отож перше правило для боротьби з зомбуванням: маніпуляція зникає миттєво, коли жертва усвідомить, що нею маніпулюють...
(Далі буде)
Коментарі