четверг, 12 июля 2018 17:33
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Чужі одкровення

Чогось непросто буває переказувати чужі одкровення. Хоч вони дуже тобі подобаються, а все одно воно так, наче вдягаєш не свою сорочку. А от ця історія лягла на душу, як своя.

Почну з того, що днів зо два тому заїхав у гості до одного доброго чоловіка, з яким змалку знаюся. Приїхав — і привіз із собою дощ. І тепер ми з господарем, а він живе сам, сиділи під навісом на веранді, перед якою зеленів город. Спочатку чути було, як дощові краплі, кожна окремо, гулко падають на листя гарбузів. А далі — тільки рівний шум води. І ще грім зрідка торохтів оддалік, із того краю, де в господаря поле, засіяне ячменем, гектарів 60. Пора б уже й косити, тільки ж сьогодні мокро, і ми можемо просто поговорити. Балакаємо про всяку всячину, і хазяїн згадує, як восени вони удвох із сином орали те поле двома тракторами. А їсти з собою взяли не подумавши — недокопчену качку і ковбасу типу "московська". Усе не по моїх нинішніх зубах, каже він. Ну, їв чи не їв, а восени вечоріє рано, я й кажу синові: ти збирайся додому, тобі ж іще сьогодні на Київ їхать треба, а я вже тут сам дороблю.

Ну, той поїхав собі, а цей оре далі. А вже стемніло зовсім. Бачу, каже, здалеку по полю якась машина шукає дорогу фарами. Думаю, може, хтось зайців ганяє. Під'їхало воно ближче, а то син — привіз їсти. Знайшов таке, що мені можна.

Хмари лягли нижче, й у веранді серед дня стало темно. Тільки очі хазяїна блищали, може, він плакав.

— Другий би сказав: ну, ти тут, батьку, як хочеш, а я поїду. А він — ні. Уявляєш?

Уявляю. А ще знаю: той хлопець — не рідний його син.

І те поле я знаю — колись ми з тим самим хлопцем, ще тоді школярем, їхали звідти однокінним возом, якраз уночі. І це ніби дає мені право переказати чужу історію, що когось утішить.

Сейчас вы читаете новость «Чужі одкровення». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода