Цей змінив того

У нас кажуть одну дуже особливу фразу: мовляв, такий-то змінив такого-то. Йдеться тут про те, що хтось умер і змінив когось другого, хто вмер перед тим і стояв на сторожі коло воріт. А тепер отого першого святий Петро впустив усередину, за ворота, а другий стоїть, сторожує, жде, доки хтось із наших на зміну прийде.

Ще малим я чув це не раз, і ті ворота добре бачились мені — дерев'яні, нефарбовані, темні й потріскані од старості й од дощів.

Згодом усе забулося, а ось брат по телефону нагадав, і я вже третій день ходжу зачарований заземленою конкретністю уявлень про той і цей світ. Бо йдеться ж по суті не про якихось просто собі померлих, а тільки про тих, хто похований на нашому гриневичівському кладовищі. Якщо хтось умер хоч би й зовсім недалеко, нехай і на Божках, де є своє кладовище — то там уже свій графік сторожу­ванння, графік, прив'язаний саме до їхньої землі й ні до якої більше.

Їх обох я добре знав — і того першого, і другого, котрий його змінив. Першому було за 60, другому — за 80. Обидва були насмішкуваті, інколи до уїдливості, такі, що пальця в рот не клади. Легко уявляється, як вони отам коло воріт зустрілися і якими словами обмінялися. А очі — стальні в обох. Перший, думаю, був сердитий, бо він одноногий, а стояти йому довелося довгенько, місяців чотири, доки другий на зміну не прийшов.

А може, й не прийшов, а на велосипеді приїхав. З шиком, як він умів. Він, хоч йому й за 80, а все на велосипеді їздив — і не по-дідівському, а якось так по-парубоцькому. Ну, приїхав, поставив велосипеда коло тих воріт — так, наче коло хвіртки нашого кафе "Вітерець", де я його востаннє бачив кілька років тому.

×