Ексклюзиви
Четвер, 11 червня 2020 17:00
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Цей змінив того

У нас кажуть одну дуже особливу фразу: мовляв, такий-то змінив такого-то. Йдеться тут про те, що хтось умер і змінив когось другого, хто вмер перед тим і стояв на сторожі коло воріт. А тепер отого першого святий Петро впустив усередину, за ворота, а другий стоїть, сторожує, жде, доки хтось із наших на зміну прийде.

Ще малим я чув це не раз, і ті ворота добре бачились мені — дерев'яні, нефарбовані, темні й потріскані од старості й од дощів.

Згодом усе забулося, а ось брат по телефону нагадав, і я вже третій день ходжу зачарований заземленою конкретністю уявлень про той і цей світ. Бо йдеться ж по суті не про якихось просто собі померлих, а тільки про тих, хто похований на нашому гриневичівському кладовищі. Якщо хтось умер хоч би й зовсім недалеко, нехай і на Божках, де є своє кладовище — то там уже свій графік сторожу­ванння, графік, прив'язаний саме до їхньої землі й ні до якої більше.

Їх обох я добре знав — і того першого, і другого, котрий його змінив. Першому було за 60, другому — за 80. Обидва були насмішкуваті, інколи до уїдливості, такі, що пальця в рот не клади. Легко уявляється, як вони отам коло воріт зустрілися і якими словами обмінялися. А очі — стальні в обох. Перший, думаю, був сердитий, бо він одноногий, а стояти йому довелося довгенько, місяців чотири, доки другий на зміну не прийшов.

А може, й не прийшов, а на велосипеді приїхав. З шиком, як він умів. Він, хоч йому й за 80, а все на велосипеді їздив — і не по-дідівському, а якось так по-парубоцькому. Ну, приїхав, поставив велосипеда коло тих воріт — так, наче коло хвіртки нашого кафе "Вітерець", де я його востаннє бачив кілька років тому.

Зараз ви читаєте новину «Цей змінив того». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода