— Коли приїде сторожувати той американин? — запитує ксьондза Болеслава керівник господарства "Сирковіце" пан Зигмунт. — Мені бракує людей.
Американець — це я. 1999 року українські заробітчани на польському Помор'ї — дивина. Всі їдуть або у Варшаву, або в Краків.
Улітку замість комфортних номерів санаторію "Бетанія" ксьондз відправляє мене на хутір Сирковіце.
— Людині для сну цілком достатньо і трьох годин, — каже Зигмунт при зустрічі. — Ось твій розпорядок: працюєш по господарству з 10-ї до 21-ї години. З 21-ї заступаєш на сторожування. Сторожуєш до 7-ї ранку. Спиш три години — із 7-ї до 10-ї. Потім — знову на роботу. Якщо вкрадуть хоч одну корову, повернеш 500 злотих.
Удень працюю як скажений: помагаю Бронеку молотити зерно, а Дідеку — мордувати свиней. Коли хлопці йдуть спати, пильную три десятки корів. Вони — в літньому таборі, обгороджені благеньким тином. Досі ніхто не робить спроб їх украсти.
За два тижні мене починає хилитати від утоми. Хитрую: лягаю спати о четвертій ранку, коли сходить сонце, а прокидаюся за чверть до сьомої. Якраз перед приїздом Зигмунта. Здаю зміну і йду на "свої" три години сну.
Якось виходжу й ціпенію від жаху. Корови зламали благенький паркан і вибігли на дорогу. Пробую обійти їх полем. Умить стаю мокрим від роси. Тварини бачать мій маневр і відбігають далі. Роблю кілька спроб. Марно. Уявляю, скільки з мене вирахує Зигмунт.
— За все життя їх не відроблю, — думаю. Накочуються сльози.
Так відбігаємо пару кілометрів. За полями починається ліс, а за ним — лужок із зеленою травою. Зморене стадо повертає туди. Нарешті обходжу його й жену до Сирковіце.
Розраховуюся того ж дня. Зигмунт умовляє залишитися. Обіцяє підвищити зарплату й дати 5 годин сну. Однак я невблаганний. Пригадую, як він дражнив мене американцем.
— Пошукайте собі іншого ковбоя, сер.
2 
1
Комментарии