Дідек і Добкін

Гарний жіночий голос старанно виводить перший куплет:

Розквітали понкі бялих руж,

Вруч, Яшєнку з тей воєнкі юж,

Вруч і цалуй, як за давних лят,

Дам ті за то ружи найпєнкнєйших квят.

Теплого травневого вечора 1999 року в санаторії "Бетанія" на березі Балтійського моря я зустрічаю свій день народження. Коли ксьондз Болеслав ставить найліричнішу польську жовнірську пісню, в мене навертаються сльози. Я вже четвертий місяць тут на заробітках. Копаю рови, підношу бетон. Неймовірно сумую за Україною, за рідними обличчями й рідною мовою.

Ксьондз наливає в чарки спирту

Я вдячний Болеславу за це свято. ­Поляки приймають мене, як свого. Не виокремлюють, не принижують.

Ксьондз наливає в чарки спирту. Розповідає, як сидів у в'язниці за генерала Ярузельського. Там вивчив російську. Від початку пропонував мені говорити нею, але я відмовився. Тим часом м'ясник Дідек запиває спирт компотом. Як тільки відвертається, ксьондз доливає в компот спирту. М'ясник п'яніє миттєво.

– А нащо ви мордували поляків на Волині? – звертається до мене.

Запитання чують усі. Западає незручна навіть для підпилих людей тиша. Ева, Моніка, Роберт, Мєтек, Бронєк і ксьондз чекають моєї відповіді. Вони б і раді запхнути слова назад до п'яного рота Дідека, але не можуть.

Я згадую надзвичайно популярний тоді фільм "Вогнем і мечем". Десь наприкінці звучать слова автора. ­Перефразовую їх.

– І ми, і ви воювали на Волині, щоб Росії легше було нас підкорити.

Поляки аплодують. Напруги, як не було. Ксьондз наливає. П'яний Дідек лізе цілуватися.

А кілька днів тому великий шанувальник Росії харківський губернатор Добкін запропонував Польщі не пускати в Європу прихильників ОУН-УПА. Мені здається, у Польщі навіть м'ясники знають, для чого він це робить.

×