Призначення минулого тижня Президентом Януковичем новим Головою СБУ Ігоря Калініна не вселяє особливого оптимізму. Вихованець Вищої школи КГБ імені Дзержинського, головною заслугою якого наразі є лише особиста вірність Президенту, навряд чи мінятиме щось у довіреній йому структурі.
Про те, що українська Служба безпеки не може використовувати досвід та інструментарій КГБ, давно говорять вже навіть не експерти. Останні два роки з рецидивами чекістського досвіду стикалися і журналісти, і громадські діячі, і навіть історики та іноземці. Відтак до обговорення питань функцій та завдань роботи спецслужби в суто безпековій та економічній сферах додалися специфічні, як на 20-й рік незалежності, вимоги припинити тиск на громадянське суспільство.
Зміна очільника відомства на чергового носія традицій КГБ ставить Україну перед сумною перспективою. Минуле зрозуміло показало нам: методи роботи радянської спецслужби брутально порушували права людини, борючись із внутрішнім "ворогом" і виявилися абсолютно безпорадними перед зовнішніми загрозами.
Головною функцією комуністичних органів безпеки була карально-репресивна, метою - захист тоталітарного режиму. Як відомо, функція визначає форму. Тому в СРСР та сателітах у Східній Європі "органи" мали надзвичайно розгалужену та громіздку структуру, ланки спецслужби пронизували практично усе суспільство, її представники "під прикриттям" працювали на підприємствах, у навчальних закладах, в органах влади. Таким чином центр отримував інформацію про зародження суспільного незадоволення і міг оперативно реагувати, ліквідуючи його. Поруч з тим, через мережу своїх співробітників, включно із таємними агентами, центр поширював потрібну інформацію, корелюючи суспільні настрої.
Такі підходи працювали у закритій системі, якою був СРСР, а згодом – й весь комуністичний блок, дозволяючи ефективно протистояти "внутрішньому ворогу". А так як протягом усього часу панування комуністичних режимів тих, кого вважали такими ворогами, не бракувало, складалося враження про високу ефективність спецслужб.
Періодично, щоб привернути увагу до своєї роботи, виявити незамінність, "органи" самі ініціювали "створення" масштабних антидержавних організацій, з якими потім героїчно боролися. Знову таки, така творчість була можливою лише у закритій політичній системі, де не існувало свободи слова та навіть зачатків громадського суспільства.
Супроти справжнього ворога, зовнішнього, такі органи безпеки виявилися далеко менш ефективними, не зумівши передбачити, завадити чи ефективно протиставитися німецькому вторгненню в роки Другої світової.
Ще менш доречними вони стали у період поступового руйнування комуністичного блоку в кінці 1980-тих. Величезні структури спецслужб почали розсипатися не через напад зовнішнього агресора, а через те, що досі закрита система робила спроби відкритися. В нових умовах свободи слова, неконтрольованої владою громадської активності чекістські методи виявилися недієвими і не допомогли врятувати Союз від розвалу.
В посткомуністичних країнах Східної Європи новообране керівництво швидко усвідомило необхідність нових підходів до діяльності органів безпеки. Там спецслужби фактично перезаснували, цілковито змінивши персональний склад та функції.
В Україні склалася інша ситуація – в результаті "недореволюції" 1991 року після проголошення незалежності не відбулося докорінної зміни політичної еліти в цілому. Не відбулося й змін у сфері державної безпеки. Спецслужбу новоствореної держави утворили "професіонали"-чекісти, які не хотіли та й не могли працювати по-новому.
За двадцять років незалежності Служба безпеки України зазнала певних перетворень, але вони ніколи не були системними. В силу природних причин в її лавах зменшувався відсоток чекістів, тут з'являлися молоді співробітники із хорошою освітою та уявленнями про те, як функціонують аналогічні служби у розвинених країнах.
На деякий час служба навіть оголосила про політику декагебізації, проте цього виявилося замало. Зміна політичної ситуації дуже швидко повернула діяльність її співробітників у звичне "карально-репресивне" русло – затримання і залякування громадських активістів, журналістів, міжнародних експертів, "викриття" терористичних груп. Все це разом із специфічною гуманітарною політикою нової влади нагадує вперті спроби повернутися у "світле минуле".
А якщо згадати ще й минулотижневу заяву заступника генпрокурора Рената Кузьміна про "глибоко ешелоноване підпілля" в Україні, за участю журналістів, котрі працюють на зовнішніх ворогів, то матимемо картину, в якій дуже легко замінити прізвища Калініна та Кузьміна на Ягоди та Вишинського.
Можна було б лише поспівчувати цим кумедним ретроградам, якби вони не реалізовували свої забаганки за рахунок нашого майбутнього.
3 
1
Комментарии
23