Дитину потрібно вчити саме рідною мовою

Часто "двомовні" друзі мене як, усе-таки, лінгвіста, запитують: "Якою мовою має розмовляти наша дитина в українських невизначених мовних реаліях?" Декому відповідаю просто: хай вчить українську в школі, а російську вивчить і так. Декому кажу: "Російську вчіть, тільки як іноземну, бо недовго їй ще бути в Україні." При цьому посміхаюся, звісно, недвозначно.

Для мене особисто це питання навіть не питання, бо "В Україні – українською!".

Але от нещодавно перед моїм двомовним другом ця, з дозволу, проблема постала - якою є. Дружина в нього теж двомовна, як і містечко, в яке його закинули після навчання. І мені вперше довелося серйозно аргументувати (і це в Україні ж!), чому "українською прикольніше".

Пояснює природу, як не міг би пояснити її жоден природознавець, знайомить із характером людей, зі суспільством, з його історією та його прагненнями, як не міг би ознайомити жоден історик; вводить у народні вірування, в народну поезію, як не міг би ввести жоден естетик; дає такі логічні поняття й філософські погляди, яких не міг би дати дитині жоден філософ

Не обійшлося, звісно, без патріотичної бесіди. Мовляв: "Як це, в Україні будеш вчити дитину російської?", "Ти хочеш, аби твоя дочка чи син ідентифікували себе росіянами і  таким бачили їх збоку?". Проте всього цього було недостатньо. Другові був важливий практичний бік питання: "Як дитині буде зручніше?". Звісно, я пояснив йому, що в нас і в школах, і в університетах викладають українською. На що він посміявся, згадуючи свій досвід, і сказав: "Невже?".

Тоді я спробував пояснити йому все з наукового погляду. Мовляв, кожна дитина повинна вчитись мови того народу, до якого вона належить і тієї держави, в якій живе. Для переконливості зачитав уривок із праці К. Д. Ушинського "Рідне слово", який свого часу вивчив напам'ять:

"У мові одухотворяється весь народ і вся його Батьківщина. В ній втілюється творчою силою народного духу в думку, в картину і звук небо вітчизни, її повітря, її фізичні явища, її клімат, її поля, гори й долини, її ліси й ріки, її бурі і грози - весь той глибокий, повний думки й почуття, голос рідної природи, який лунає так гучно в любові людини до її іноді суворої Батьківщини, який відбивається так виразно в рідній пісні, в рідних мелодіях, в устах народних поетів. Проте в світлих, прозорих глибинах народної мови відбивається не тільки природа рідної країни, але й уся історія духовного життя народу."

Пояснюю, що мова - то не просто набір слів, а справжній-таки етнокод, який писався сотні й сотні років. У цьому коді - досвід нороду. Тому дитина краще буде розуміти світ навколо неї. Через те й важливо вчити українця - української, а росіянина - російської. Тобто вчити треба рідною. А вже потім, коли дитина захоче поринути в інші культури і досвіди - вчити іноземної. Як крайній аргумент, знову ж таки, цитую Ушинського і подумки дякую, що колись мене змусили його вивчити:

"Не умовних звуків тільки вчиться дитина, вивчаючи рідну мову, а п'є духовне життя й силу з рідної груді рідного слова. Воно пояснює їй природу, як не міг би пояснити її жоден природознавець, воно знайомить її з характером людей, що її оточують, з суспільством, серед якого вона живе, з його історією та його прагненнями, як не міг би ознайомити жоден історик; воно вводить ї народні вірування, в народну поезію, як не міг би ввести жоден естетик; воно, нарешті, дає такі логічні поняття й філософські погляди, яких, звичайно, не міг би дати дитині жоден філософ."

Не вважаю, що саме я його переконав, але тепер, через два роки, і він, і його дружина розмовляють лише українською. А маленький син мого друга називає його "тато".

×