Колись довелося зіграти в гру, схожу на брейн-ринг. Єдина відмінність полягала в тому, що команди не знали, чи правильно відповіли суперники, тому й не могли оцінити реальний рахунок гри. За правилами, треба було записати свій варіант на листок і передати його суддям. Правильні відповіді називали відразу після того, як отримували листки від усіх команд. Таким чином, можна було оцінити приблизні шанси на перемогу. Одна з команд-учасниць після кожного оголошення відповіді вибухала емоціями з криками "Ура!". Натомість, наша команда вгадувала через раз. Після кількох промахів, ми зрозуміли, що далі грати немає сенсу. Більше того, уже скоро дехто з нашої команди вирішив вийти з гри до її завершення.
Тоді не уявлялося, що цей маленький неприємний епізод так сильно буде схожий на ситуацію в теперішній Україні. Коли оголосили результат, виявилося, що наші суперники-тріумфатори мали лише на одну відповідь більше. Саме тому важливо не тільки перемогти, але й переконати суперника, що він програє. І зробити це якомога швидше.
Сьогодні українська політична ситуація дуже подібна до цієї гри, а українці – на нашу команду.
Українці теж не знають яким буде результат, але орієнтуються по враженнях суперників, яких ще достатньо не вивчили. Виборець давно вже не вірить у власну перемогу, а 50% молоді хоче покинути цю країну, навіть не бажаючи знати результат гри. У народу спершу викрали бажання перемагати, потім надію на хоч якісь зрушення, а тепер переконують у тому, що будь-яка протидія безглузда. Це відповідає схемі психічного пригнічення: розчарування – фрустрація – депресія. Коли за фрустрації людина може спробувати усунути зовнішні подразники, то в депресії вона повністю переправляє всі агресивні імпульси на себе. З цього стану без сторонньої допомоги вийти майже неможливо. Що ж це за деморалізатори, і як їх знешкодити?
Найпершим суперником є ЗМІ, які цинічно повторює "усі однакові". Віктор Медведчук, політтехнолог Кучми, нещодавно видав маленький секрет своїх колег: "Но идея "против всех" – это идея Виктора Андреевича. И я бы хотел, чтобы граждане в первую очередь Западной и Центральной Украины помнили об этом. Обратите внимание, такого количества против всех ни на каких выборах раньше никогда не было!"
Справді, "противсіх" - це найперший деморалізатор, який панує в інформаційному просторі. Працює він за рахунок певних властивостей людської психіки, а саме за рахунок спрощення, стереотипізації раніше пізнаних речей. Якщо уявити репутацію політичної сили суто математично, за десятибальною шкалою, то українські партії матимуть від 0 до 4.
Утім, щоб вважатися "хорошою" силою, їм варто було б мати репутацію хоча б на "п'ять". Чи рівні ці сили в своєму значенні? І так, і ні. Очевидно, що чотири більше від одиниці. Але українські ЗМІ використовують інший закон. Достатньо поставити знак приблизно, і за законами округлення, усе, що менше від п'яти, буде дорівнювати нулю. Так і виходить, що на вельми неточних вагах усі виявляються однаковими. Утім, варто пам'ятати, що абсолютно однакових величин не існує. І однакових політичних сил також.
Усі інші деморалізатори, як-от поділ за мовою, поглядами на минуле, політичним спрямуванням майже виснажили себе. І використання технології "поділяй і володарюй" є досить небезпечним за сучасної ситуації, адже втома від безглуздої боротьби призводить до ігнорування цих тем узагалі. Наприклад, нещодавно була спроба запустити дискусію про російську як другу державну мову, але вона не набрала обертів і втонула серед новин про вкрадене й зруйноване. Тому з мовою вирішили почекати до більш вдалої нагоди. Попри все, потенціал технології поділу на дві групи дуже дієвий, політтехнологам просто бракує нової ідеї, яка могла б виглядати свіжою.
Українці будуть сидіти на дірявому човні й тонути, але остання їхня розмова має бути не про те, як вони люблять одне одного, і як помилялися, а про те, хто ж винний і чия правда була сильнішою.
Станом на сьогодні головною проблемою, яка потребує негайного вирішення, є феномен "противсіхства", тотальної зневіри в тому, що влада належить кожному з громадян. Цей "противсіх" живе не тільки в тому, хто проігнорує вибори. Це стан душі й того, хто піде на вибори, аби проголосувати за "менше зло". Фрустрація, а за нею й депресія, ведуть до повної пасивності.
Виборець не приймає вольове рішення, він одягає на себе ланцюги з думкою, що одні чи інші тиснутимуть йому менше. Але це лише враження. І завдяки цьому враженню на території нашої країни протягом 21 року будують посттоталітарне суспільство, з ознаками демократії, але громадянами радянського типу. Будь-яка демократія збудована на виборі й відповідальності за нього. І кожний наступний вибір є результатом попереднього. Відмова від цього вибору, як зазначав Сартр, це такий самий вибір. Із такою самою відповідальністю.
За теперішньої ситуації, можна не знати куди йти і кого підтримувати, але сам рух уже є ознакою дії. Без цього руху краще не стане. Голосуйте не за політиків, голосуйте за майбутнє.
2 
1
Комментарии
2