1 травня на площі Святого Петра в Римі відбудеться беатифікація - причислення до лику святих - Івана Павла II. Під час церемонії віряни читатимуть його улюблені молитви "Вервиця" й "Коронка до Божого Милосердя". Паломники зможуть торкнутися мощей Папи, які вже в понеділок захоронять у Ватиканській базиліці. Вшановувати нового святого будуть 22 жовтня - цього дня Кароль Войтила почав понтифікат.
Юрист Іван Чопко, отець Орест Фредина, режисер Василь Вовкун, співак Тарас Петриненко і Леся Ґонґадзе - мати вбитого журналіста Георгія Ґонґадзе, згадують про своє спілкування зі Святійшим.
Ігор ЧОПКО, 52 роки, директор львівської юридичної компанії "Секвестр і закон". Був у Папи на особистому прийомі тричі. Зустрічі тривали кілька хвилин.
- Уперше побачив Папу Івана Павла ІІ 1998-го. Маю знайомих у Римі, поїхав у гості. В одного з них другом був адміністратор храму Святої Софії, це українська церква в Італії. Питає мене, чи хочу потрапити на щоденну службу до Папи й на аудієнцію. Так, звичайно, хочу.
Служба Божа відбувалася в каплиці всередині папських палат о 7.00. Туди могли попасти кілька гостей. Було три охоронні пости: поліція внизу при вході, на першому поверсі - швейцари, далі - його особиста охорона.
У каплиці ніхто з ним не говорив. Папа відправив службу, одразу вийшов.
На третій зустрічі впізнав мене і засміявся: "Ви що, у Римі поселилися?"
Мене повели до нього в бібліотеку. Кабінет мав десь 150 квадратних метрів. Одна стіна повністю заставлена стелажем із книжками. Я привітався: "Слава Ісусу Христу". Секретар представив мене, сказав, що я - з України. І тут Папа зі мною починає розмовляти українською, майже без акценту. Спитав, що я роблю у Римі. Кажу: "Приїжджайте в Україну". "Ну, якби ви були президентом, я би прийняв ваше запрошення", - усміхнувся він. Я зрозумів, що Папа хоче приїхати, але нема офіційного запрошення.
Секретар підніс маленький шкіряний футляр із його гербом. Папа взяв і подав мені його в руки. Я сів на коліно і поцілував його перстень. Усередині була вервечка з чорних камінців, із срібним ланцюжком і розп'яттям.
1999-го зустрівся з ним так само. Були католицькі Зелені свята, Папа був у зеленій накидці. Спитав мене, чи маю дітей. Кажу: дві доньки. Дав мені вервечку в такому ж футлярі. Я потім відкрив - а вона біла. Звідки Папа знав, що всередині жіноча вервечка?
На третій зустрічі 2000-го впізнав мене і засміявся: "Ви що, у Римі поселилися?" Подарував другу білу вервечку. Потім каже: "Наступного року я приїду в Україну". Уже було запрошення від Кучми.
Іван Павло ІІ постійно усміхався. Руки рухаються неспішно. Я розмовляв із ним не як із Папою, а як із хорошим знайомим.
Був і в Бенедикта. Все зовсім по-іншому. Бенедикт стриманий. Не усміхається. Зі мною тільки привітався, поблагословив і пішов, нічого не питав. Попасти до нього важче. Або береже здоров'я, або просто типовий німець із чітким графіком.
У Римі кажуть, що другого такого Папи як Павло ІІ не буде.
Отець Орест ФРЕДИНА, 48 років. Парох Української греко-католицької церкви Різдва Пресвятої Богородиці у Львові.
- Уперше зустрівся з ним у Римі 1993-го. Тоді їздив із дітьми як духівник від одного товариства. Спочатку в нас там була спільна зустріч, а потім Папа зустрівся особисто. Я був одітий у чорний підрясник, а Святійший отець був у білому. Запитав, звідки я. Коли почув, що з України, то сказав, що ми пережили важкі тоталітарні часи і поблагословив наш народ.
Мені Блаженніший Любомир нагадував: "Ти ж там Папі дуже не надоїдай"
Удруге бачив його 26 червня 2001-го під час візиту до Львова. В той день він відвідував нашу церкву. До цього її перевірили папські служби і служба державної охорони. Я зустрічав Івана Павла ІІ на вході до храму з хрестом. Він під'їхав папамобілем до площі перед церквою. Вийшов із нього і сам пішов до входу. То було десь близько 16.00. Зайшов усередину, вкляк на клянчник і помолився. Я попросив підписати нам Євангеліє. Мені ще Блаженніший Любомир нагадував: "Ти ж там Папі дуже не надоїдай". Я одразу взяв кропило і кажу: "Святійший отче, це така велика ласка. Поблагословіть цей новозбудований храм". Він засміявся і поблагословив.
На вулиці біля храму виголошував звернення до молоді. Раптом почав падати дощ. А до того була прекрасна погода. Папа пожартував по-польськи: "Дощ падає, діти ростуть". Присутні почали аплодувати, кричали "Любимо Тебе!". А Папа заспівав: "Не падай, дощу, бо тебе тут не треба. Обійди гори, обійди ліси і вернися до неба". Потім він згадував у Римі цей дощ. Казав, що в іншій країні давно б усі повтікали, а в Україні усі стояли далі.
Папа подарував нам Євхаристійний набір - чашу і дискос. У нас у церкві зберігається крісло, на якому він сидів.
Леся ҐОНҐАДЗЕ, 67 років, мати вбитого журналіста Георгія ҐОНҐАДЗЕ.
- У Рим до Папи я поїхала разом із Ларисою Скорик. То було влітку 2001-го, перед візитом його в Україну. Навіть не знаю, хто організував поїздку. Мені просто запропонували поїхати і купили білет на літак.
Зустріч відбулася на площі Петра, недалеко від того підвищення, де Іван Павло ІІ читав проповіді. Сидів у кріслі, а до нього підходили люди. Велика черга стояла. Я була одіта в чорну спідницю і сірий піджак. Багато людей із тої черги мене впізнавали - тоді новина про зникнення Георгія на весь світ гриміла. Мені здалося, що і Папа пізнав мене. Погладив рукою по лиці та щоках. Я говорила про біду, яка в мене трапилася. Дуже плакала.
Уже в Україні дізналася від людей, які контактують з оточенням Папи, що нас у Римі розшукували. Папа хотів ще поговорити, ми мали зайти в його приймальню.
Василь ВОВКУН, 53 роки, режисер, екс-міністр культури
- Місяць готували сценарій зустрічі з Папою. Всі деталі узгоджували з Ватиканом. Не мали завдання чимось його здивувати. Навпаки - намагалися зробити все простим, але щирим.
З літака Іван Павло ІІ повільно сходив сам, хоч позаду йшов його помічник. Тримався за поручні. Вітер розвівав довгі поли його вбрання. Мені здалося, що з неба на землю сходить святий. Внизу його чекали дівчата з хлібом-сіллю. За ними - хлопець тримав на підстилці чорнозем. Знали, що, приїжджаючи у нову країну, Папа має звичку цілувати землю. В "Борисполі" все забетоновано, тому розстелили її на білій тканині. Він став на коліно і приклався губами.
У "Борисполі" все забетоновано, тому розстелили землю на білій тканині. Він став на коліно і приклався губами
Президент, за протоколом, не повинен зустрічати гостей в аеропорту, але під час приїзду Папи Леонід Кучма відійшов від цих правил. Уздовж доріжки, розстеленої від трапа літака, стояли посли інших держав в Україні. Були навіть із мусульманських країн. Не приїхав лише російський посол Віктор Черномирдін.
Папа цитував Тараса Шевченка та Григорія Сковороду. Такої поваги ми ніколи не відчували від Московського патріархату.
На зустріч запросили 50 дітей, вбраних у костюми регіонів України. Я підійшов разом із ними, хоч це не було заплановано. Охоронець пропустив. Мабуть, подумав, що я - посол, який запізнився на зустріч. Я став перед Святійшим на коліна і попросив благословення. Він поклав руку мені на голову і сказав польською чи італійською: "Благословляю". Тоді подарував іконку та хрестик.
Дорогою до стадіону "Чайка" Папа заїхав до церкви на Аскольдовій могилі. Тільки машина зупинилася, почався дощ. Він зайшов всередину. Помолився там. Як вийшов - у небі вже сіяло сонце. Тоді всі говорили, що це - чудо.
Сцену на стадіоні "Чайка" побудували у формі корабля. Прикрас майже не було, лише кілька ікон в українському стилі. У перших рядах - місця для президента, прем'єр-міністра, депутатів і членів уряду. Леонід Кучма не прийшов. Він дотримувався делікатності з Московським патріархатом, адже за ними - багато виборців. Думаю, і тиск був. Не прийшли комуністи й соціалісти.
Папа Римський автомобілем їхав поміж секторами. Майже годину благословляв усіх охочих. Люди піднімалися до нього, як у Мавзолей. Не штовхалися, ніхто не кричав. Дарували йому фігурки козаків, українські сувеніри. Обличчя у нього біле-біле. Здавалося, виліплене з воску.
Тарас ПЕТРИНЕНКО, 57 років, співак, композитор
- На стадіон "Чайка" виїхали досить рано. Доїхали до універмагу "Україна", а далі рух перекритий. У районі швидкісного трамваю я переїхав через шпали й опинився на проспекті Перемоги. Там не було жодного авто. Перед "Чайкою" наздогнав машину Папи. Він спочатку їхав представницьким автомобілем, перед самим стадіоном пересів у папамобіль. Це - закрита машина на основі Mercedes'а з куленепробивним склом. Ми прилаштувалися ззаду, і нас теж пропускали. Мабуть, думали: "Якщо їдуть за папським авто, то мають дозвіл".
Я співав перед Папою. Потім нам із Тетяною Горобець (виступала разом із Петриненком. - "Країна") сказали, що можемо підійти за благословенням. Папа поклав руки на голову і благословив. Потім я його просив спричинити до того, щоб Україна відбулася. Він дуже уважно мене вислухав і сказав: "Не переживай так, eсе буде добре". Поклав мені руку на руку, подарував хрестик.
Наступного дня поїхали на зустріч з Іваном Павлом ІІ до Львова. Там він виглядав більш стомленим, але й щасливішим. Це все-таки місця його молодості, та й люди були тепліше налаштовані за киян.
Мечислав МОКШИЦЬКИЙ, 49 років, архієпископ митрополит Львівський римо-католицької церкви. Був особистим секретарем Івана Павла ІІ. Працював із Папою 9 років - з 1996-го до його смерті. Вів канцелярію, організовував зустрічі, готував прийоми, супроводжував, під диктування записував проповіді Івана Павла II.
- Папа багато читав. Українськими класиками зацікавився, коли готувався до візиту до України. Казали, що розуміє мову, бо в нього секретар з України. Але я сам добре не розмовляю українською. Мови його вчив отець Августин Тенета.
Ніколи не витрачав марно часу. Навіть коли підстригав перукар, просив мене читати йому книжки. Я скористався цим і позбирав та прихопив трохи його волосся. Думаю після беатифікації покласти у Кафедрі. Там лежатимуть також пояс і палиця Папи.
Раз на тиждень виїжджав за Ватикан - в гори, святі місця. Всю дорогу ішов пішки. У призначеному місці йому готували відпочинок. Раз для нього зварили обід дружини поліцейських. Ми разом із жандармами сиділи біля вогнища, розмовляли. Папа просив завести народні італійські пісні. Сам любив співати, мав гарний голос.
Навіть подорожував у ризі. Взував спортивне взуття і зверху курточку. Тільки на лижі брав спортивний костюм. Тричі на день плавав у власному басейні. Футбол любив.
До нього приходила черниця в образі Святого Миколая. Переодягалася у святого і питала, чи був Папа чемний. Приносила йому подарунок, який ми разом наперед готували.
Лягав спати о 23.00, вставав о 05.15.У їжі не був перебірливий, мав гарний апетит. Дуже любив випічку і яєшню
Любив дітей, брав їх на руки, цілував. Для нього тілесний контакт був важливий. Торкався, обіймав людей - хворих, бідних, іншої віри.
Говорив повільно, думав над кожним словом.
Ніколи не бачив його злим. Папа тільки в одному випадку нервував. Через хворобу Паркінсона у нього смикалася рука. Коли сиділи за столом, міг її підняти і сильно гримнути об стіл. Видно було, що це йому заважає.
Навіть коли приходили погані новини, не панікував. Казав: "О, Боже" - і починав молитися. Потім кликав радників.
Щодня я розбирав сотні листів. Зверталися багато жінок, які не могли завагітніти. Щодня у своїй капличці відмолював за них, потім ще раз у кінці тижня - за всіх. Пам'ятаю, якось йому дякували за одужання від раку мозку.
Щодня у молитві проводив 4 години. Сповідався раз на тиждень. Мав двох духовних отців. Лягав спати о 23.00, вставав о 05.15.У їжі не був перебірливий, мав гарний апетит. Дуже любив випічку і яєшню.
Він був актором, і це йому допомагало (у молоді роки Кароль Войтила хотів вступати на театральне відділення. - "Країна"). Коли став Папою, звернувся до італійців: "Перепрошую, як зроблю помилку у вашій мові", і одразу виправився - "нашій мові". Чи справді помилився, чи так сказав спеціально. Але одна ця фраза - і він завоював італійців.
Була у Папи таємниця, про яку ніхто не знав, доки він не захворів. Щовечора перед сном відкривав ставні свого вікна у спальні, що виходить на площу Петра, і благословляв світ. Робив це у темній кімнаті, щоб ніхто з Риму не побачив. Коли йому стало зовсім зле, просив нас підводити його до вікна. Так ми про це дізналися.
У суботу після обіду почав утрачати свідомість. Ми подякували йому за все і просили благословення. Він кивав головою і робив рух, що означав благословення. 2 квітня 2005 року Папа помер.
5 
1
Комментарии