"Пів-Києва перерию, але доб'юся, щоб тобі атестат не дали"

7

Вівторок, 14.00. Біля воріт столичного Ботанічного саду ім. Гришка людно, як у вихідний. Вхід коштує 20 грн. Пенсіонерів та чорнобильців пропускають безкоштовно

У зеленій будці продає квитки руда касирка з високою зачіскою.

– Нам 20 білетиків, – каже 11-класник Максим Майструк із Києва.

Працівниця висовує голову з віконця. За спиною Максима групою стоять його однокласники.

– А чого це вас так багато? П'янствувати прийшли? У ботанічному саду пити заборонено.

– Ми фотографуємося на віньєтку.

– З якої ви школи? Зараз передзвоню вашому директору й перевірю, – касирка витягує з кишені стару потерту Nokia.

Максим показує учнівське посвідчення. Каже, що номер телефону директора не пам'ятає.

– Ну, дивись мені. Будеш за всіх в отвєтє. Якщо хоч десь після вас бутил­ки побачу, я пів-Києва перерию, але доб'юся, щоб тобі атестат не дали.

Учні сміються. По двоє проходять через вузький вхід. Знімки роблять біля розквітлого бузку.

– На випускний мама з татом відклали чотири зарплати, – розказує Максим. – Класній керівничці даруємо холодильник, учительці математики – ноутбук, а хімічці – LCD телевізор. У нас півкласу в медичний піде. Щоб гарні річні оцінки виставили, треба їх задобрити.

На лаві перед фонтаном обіймається пара. Дівчина гладить хлопця по грудях і животу. Він забирає руки від її талії, потягується й позіхає.

– Ну чого ти зіваєш? Люди ж дивляться. Затуляй рот, – каже дівчина.

– Що тобі весь час усе не нравиться? Як моя мама пилососить, як тато сміття виносить, як баба кар­тошку варить. Вертайся до своєї мами.

– Льонічка, чого ти сердишся? Я просто попросила тебе прикривати рот.

– Я в парку. Прийшов сюди повітрям дихати.

Повз проходить інша пара. Теж сваряться.

– Соня, у мене ноги болять. Я далі не піду.

– Тьома, шо ти як мала дитина.

Хлопець двічі голосно чхає.

– Може, у мене алергія на квіти? Я тобі тортик твій улюблений куплю, з чорносливом.

– Ти що, гониш? Я заради піонів сюди їхала. Якщо 20 хвилин на день нюхати піони, то шкіра омолоджується. У чоловіків з'являється сексуальний потяг.

25-річна Ксенія Бондарчук купує морозиво "Каштан". Стає в холодку. Тримає йоркширського тер'єра Гошу. Розгортає упаковку, дає собаці облизати морозиво. Потім двічі відкушує сама.

– Дєвушка, вам шо, глистів не хватає? Вообше з головою не дружите? Лямблії до кінця своїх днів не виведете, – махає перед Ксенією костуром огрядна жінка в платті-халаті. Називається Галиною Сергіївною.

– Ми з Гошею все разом їмо. Він після мене суп доїдає, какао п'є. Тільки вівсянки не любить. У нього глистів немає. Він наче дитинка.

– Ой дівчино, вам дітей рожати треба, а не з собакою няньчитися. Зараз у Києві мода пішла – заводять не дітей, а собак і котів. Йому корму насипав, у хаті закрив, учити й доглядати не треба.

Алеєю біля фонтанів прогулюється вагітна співачка 32-річна Ані Лорак. Її супроводжують подруга й охоронець. Подруга лузає насіння, охоронець роззирається.

Студентка Ольга, побачивши співачку, давиться бутербродом.

– Понюхай, від мене не пахне ковбасою? Хочу за автографом підійти. Як думаєш, якщо вона розпишеться в моїй заліковці, мене з універа не виженуть? – запитує свого хлопця Тараса. Той стенає плечима.

– Не йди. Ти ж бачиш, що вона не одна. Хай людина собі спокійно погуляє.

Ані Лорак ходить садом 20 хв.

×