"Ми вже біля вагону. А ти де? Тоже біля вагону? Ми тебе не бачимо"

 

Подружжя проводжає доньку років 18.

- Вова, дивись, дивись, он той парєнь виходить, що питав, який у нас вагон... Не той поїзд? Як не той? Ой, лишенько. Доця, доця, виходь бігом, це не твій поїзд!

- Шо "виходь", як вєщі я вже заніс у вагон.

- Доця, біжи за чємоданом! Ой, не встигла, вже тронувся. Що ж робити? Доця! Доця!

- Не репетуй, як різана. Подзвони, скажи, щоб у Козятині виходила й на свій пересідала.

- Ага, ага, зараз. Ой, божечки! Ну, хай ми дурні, а чого ж проводніца не подивилася, що ми не з того поїзда?

Молода сім'я доганяє потяг. Чоловік підсаджує жінку, вона застрибує у вагон. Чоловік підкидає 2-річного сина на руки дружині.

- Хватай Андрюшку.

- Ой, почекай!

- Почекали вже, спасіба. Хватай, кажу, бо сама до тьощі поїдеш!

- Слава Богу, вхопила. Закидай вєщі!

- Нащо ти цього пилососа взяла? Ох і тяжкий! Зараз викинути його й забути, де впаде.

- Ти шо? Мама сказала, щоб привезли їй, вона на вєранді буде пилюку збирати. А новим - у хаті.

- То треба його було з собою брати, як вона їхала. А чаю попити вдома, щоб у поїзді не купляти, тоже вона сказала? Якби не вспіли, я б цей чай їй вспомнив.

Група людей напідпитку різного віку проводжає сім'ю. Провідник питає, хто з них їде.

- Ти їдеш? Ні? І я не їду. А в кого білети? О, в кого білети, той і їде.

- Логічно. Наливай "на коня".

- Ви що - з весілля?

- Не з весілля, а з ювілею. Вони їдуть, а ми празнуєм дальше. Нате вам тортік. Така гарна проводніца! З чаєм поп'єте.

- От прєдложив. Треба бутилку давати, щоб за здоров'я ювіляра випила. Е, а де наша дитина? Настя?

- Згадав, п'яне рило. Вона вже у вагоні.

Подружжя середнього віку чекає на родичку з квитками.

- Оце так проси родичів білети взяти. Ну, де вона? Вже поїзд об'явили. Давай, звони.

- Та нема в мене її телефону. Це вона має звонити.

- Ну, все, приїхали. Будемо кукати тепер на вокзалі. Ще й цукерки, як дурні, купили, відблагодарити.

- Тихо. Хтось звоне. Алло! Де? А який у нас вагон? Ми вже на пероні. Харашо... Каже, що вже на вокзалі. Зараз через переход і буде біля вагону. У нас третій.

- То пішли трохи вперед. О! Вже поїзд прибуває.

- Знов звоне. Алло! Ми вже біля вагону. А ти де? Тоже біля вагону? Ми тебе не бачимо. Як із хвоста? Коля, нумерація з хвоста! Побігли скоріше.

Дві жінки з великою картатою сумкою бігають від вагона до вагона.

- Передачу на Львів візьмете? Скільки? 40? Та я завжди за 30 передаю. Галя, пішли далі.

- А у вас скільки? Не берете?

- От морди! За 40 хотять. Скільки ж тут ця сумка постоїть до Львова, через ніч.

- Візьміть передачу. Та нічо, вона невелика. Що в ній? Картошка, закрутка - все, що не могли в руки діти взяти. Вчора провожали їх. Чого ж ви нам голову морочите, розпитуєте, як відказуєтесь? Шо-о? За 60 я з нею сама за поїздом побіжу.

- Галя, пішли до того, де за 40.

- Та почекай, ще спитаємо, скільки в тому. Ой, поїзд рушає. Синочку, візьми до Львова передачу! Діточки там чекають. За 50? Синочку, попусти! Добре, добре. Хай буде 50.

×