У грудні 1908 року в містечку Березна на Чернігівщині помер полковник Сергій Буда. Невдовзі на засіданні міської думи оголосили, що небіжчик заповів громаді 10 тис. руб. стартового капіталу для відкриття першого в Березні громадського банку. Сума фантастична, адже вартість нерухомого майна найбагатшого в Березні народного обранця не перевищувала 5 тис. рублів, а найбіднішого - не дотягувала й до 200.
Гласні, тобто депутати, ухвалили відкрити Міський громадський банк. А щодо термінів передачі Березні грошей вирішили заслухати душоприказників полковника - виконавців його останньої волі: губернського секретаря Олексія Бурого, сьомого в містечку за вартістю нерухомого майна (2,2 тис. руб.), і сина священика Михайла Южкова (вартість майна - 475 руб.).
Та заслухати їх не вдалося. Бо впливовий депутат Павло Пода зажадав, щоб дума призначила уповноважених для ведення переговорів із душоприказниками, хоч ті також засідали в думі. Пода був третім за статками - понад 3,3 тис. руб. - тож до його думки дослухалися. Уповноваженими обрали його самого, а також колишнього бухгалтера його оптово-роздрібної контори Івана Гавриленка - 375 руб.
Вартість нерухомого майна найбагатшого в містечку народного обранця не перевищувала 5 тисяч рублів, а найбіднішого - не дотягувала до 200
Капітал покійного полковника тим часом зберігався в його сестри Марії Буди. Пода й Гавриленко заявилися до неї з презентами. Натякнули, що найкращий для справи варіант, якщо директором майбутнього банку призначать когось із них. Вони сподобалися жінці - чемні, усміхнені. Із кожним новим візитом вона все більше схилялася до думки, що очолити банк мусить хтось із цих двох добродіїв.
Душоприказники, дізнавшись про це, почали й собі навідуватися до сестри небіжчика. Їм теж хотілося отримати в управління 10 тис. руб., а не просто пильнувати, щоб гроші пішли за призначенням. Вони пообіцяли, що в разі вирішення кадрових питань на їхню користь пані Буда матиме певний відсоток із капіталу плюс додатково щомісяця 2 руб. На них можна було купити на базарі 67 кг картоплі. Жінка завагалася.
Битва за директорство в банку, якого ще не існувало, тривала майже два роки. У листопаді 1910-го, побачивши, що сестра покійного схиляється на бік конкурентів, Пода виступив у думі з викривальною промовою. Нагадав, що полковникові гроші мали бути внесені не пізніше грудня 1909-го. Відтоді минув практично рік. Промовець звинуватив виконавців останньої волі небіжчика в намаганні привласнити його гроші й закликав колег подати на них позов.
За кілька днів у думу надійшов лист від Марії Буди з умовами передачі капіталу. Головна така: Пода й Гавриленко не повинні мати стосунку до банку - це нібито воля покійного брата. Натомість директором банку має стати один із душоприказників - на вибір думи. Ображені Пода з Гавриленком зажадали пояснень, чого ж протягом двох років від смерті полковника його сестра не повідомляла про кадрові вподобання небіжчика. Запитання залишилися без відповіді - депутати більшістю ухвалили пристати на умови Марії Буди, бо містечко вже задихалося без власного банку.
Справа нарешті зрушила з місця. Підготували необхідні документи, а в серпні 1911-го надійшов дозвіл на відкриття Міського банку. Його директором дума обрала полковникового душоприказника Олексія Бурого.
4 
1
Комментарии