"Українець потрапляє на 20 років назад, коли вертається додому, наприклад, із Франції"

 

Чим відрізняється бізнес у сфері новітніх технологій в Україні й на Заході?

– На Заході багато хто хоче створити власну компанію в ІТ­сфері, бо є багато позитивних прикладів. І Стів Джобс, і Білл Ґейтс починали кар'єру в гаражах. Завдяки економіці знань вони отримали гроші за свій інтелектуальний труд, а згодом стали мільярдерами. В Україні всі бачать, що для цього треба стати політиками, олігархами.

Яким був ваш шлях до "Microsoft Україна"?

– Після навчання у Львові потрапив на стажування в Данію. Розробляв програмне забезпечення, а згодом став керівником проектів. Усім подобалася якість моєї освіти й уміння працювати. Роботодавці хотіли залучити більше українців. Але на той час нам платили в три­чотири рази менше за, наприклад, американців. А жити в країнах із розвиненою економікою дорого – зарплатні не вистачає на житло та їжу.

Із колегою Олександром Гацем вирішили створити IT­компанію. Ми знаходили клієнтів у Європі й Америці, а їхні замовлення виконували програмісти в Україні. У штаті було понад 30 спеціалістів, які розробляли програмний продукт із нуля. Їм платили гідну зарплатню. Компанія мала назву "­Альта". Потім нас перекупила американська корпорація. Очолював розробки, які вона вела. Мене декілька разів запрошували до ­Microsoft. І я прийняв цю пропозицію. Три роки як генеральний директор українського офіса.

Чим приваблюють українці західних роботодавців?

– Ми маємо талант, знання й інтелект. ­Спроможні постійно вчитися. Від марудної праці й підсобної роботи ­можемо переходити на вищі щаблі. Це доведено на ­прикладі не лише програмістів, а й покоївок та прибиральниць. Але на ­високих посадах на Заході працюють небагато українців. Потрапити туди складно. ­Університетської освіти й певного ­рівня знань замало. У нас у всіх – українські паспорти. А це означає, що ми не ­можемо вільно знаходити роботу в Західній ­Європі або США. ­Приміром, американцю отримати право на роботу в Канаді ­значно простіше за найгеніальнішого українця.

У вас був шанс змінити громадянство й залишитися в Європі?

– Я би міг змінити паспорт, але не збираюся змінювати своє ім'я. Мене звати не Томас і не Джек. Я – Дмитро. Якщо на одну позицію у західній компанії претендуватимуть американець і українець, шансів у останнього обмаль. Навіть полякам складно. Якщо Яцек змагатиметься із Джоном, то Джон ­переможе. Там нас ніхто не чекає. А тут на своїй території можемо розбудовувати свою ­державу. Тут я, використовуючи ресурси, можливості та бажання корпорації, можу допомогти розвинути економіку ­країни. На сьогодні немає кращої ІТ­компанії ­такого рівня, яка могла би впливати на зміну процесів в Україні. А працюватиме ­економіка – все буде класно в країні.

І, звичайно, роль зіграла сім'я. Дружину я зустрів у Данії. Потім вона повернулася в Україну. Я також вирішив працювати тут.

За яких умов науковці чи ефективні менеджери можуть повернутися до України?

– Цікавим прикладом для мене завжди був і залишається Богдан Гаврилишин. Він починав лісорубом, досяг надзвичайних висот на Заході став членом Римського ­клубу, ­головував на першому форумі в Давосі. Є громадянином Канади, однак працює на громадських засадах в Україні. Все дуже залежить від особистості. Але щоб українці верталися, треба покращити умови для бізнесу й підвищити рівень життя. Якщо ­людина працює у Франції, вона звикає до тамтешнього рівня. А вернувшись в Україну, потрапляє на 20 років назад. Бо керівники ментально перебувають ще там. Їй нецікаво так працювати.

У чому складнощі роботи міжнародних компаній в Україні?

– Для них Україна є дуже великим ринком – з огляду на кількість населення, територію, можливості зростання. Є складність у бюрократичних процедурах. Але якщо компанія бачить ринок, вона працюватиме на ньому за будь­яких умов.

Звідки в українців беруться знання для роботи за кордоном, якщо якість освіти падає?

– В Україні шанобливо ставляться до освіти. Не важливо – заможна сім'я чи бідна, батьки бігтимуть з роботи, щоб повести дитину на танці, малювання. У західних країнах такого не побачите. Через те, що батьки багато інвестують у дітей, вони постійно навчаються. У нас діти вміють писати, читати, рахувати ще до школи.

У США великі корпорації фінансують ­університети. Чому в нас цього не відбувається?

– В Америці таку грошову підтримку не ­обкладають податками. А в нас податок сплачують і меценат, який надає ­допомогу, і інституція, що її отримує. Окрім того, в Америці університети створював бізнес, а в Російській імперії – переважно держава.

За яких умов в Україні почнуть цінувати інтелектуальну працю?

– Має утворитися бізнес­екосистема, яка дозволить заробляти гроші творчою ­працею. Фільм, програма, текст журналіста чи письмен­ника – це не лише вартість облад­нання, на якому їх створили, а також плівки чи паперу. Це ще й творчість, яка має ціну. Повага до інтелектуальної праці визнача­ється тим, чи погоджується людина сплачувати кошти за творчий продукт. Коли ­інтелектуали отримують дохід, вони, відповідно, більше витрачають. ­Економіка ­піднімається. Якщо ж у нас відсутній ­обмін інтелектуальної праці на гроші, ми залишаємося бідними. Понад 20 відсотків американської економіки – це дохід від інтелектуальної праці: фільмів, музики тощо. ­Навіть у Росії ця ­система налагоджена. ­Борис Акунін пише книжки й заробляє стільки, що живе у Франції. Українські ­письмен­ники таких статків не мають. Музиканти у нас також заробляють здебільшого не на продажу дисків, а на концертах. Хоча могли б не виконувати ту саму пісню багато разів, а працювати над наступними альбомами. В Україні фільмів – одиниці. А росіяни багато знімають, продають стрічки в інші країни, захищають свої інтелектуальні права. Я переконаний: знімати й продавати українські фільми набагато ефективніше для становлення нації, ніж махати прапорами українізації.

У нас є класні розробники ігор. Але ­команда, що створювала S.T.A.L.K.E.R., закрилася. ­Зокрема й тому, що в нас не працює ­бізнес­модель оплати за інтелектуальний труд. На створення гри потрібно два роки. Слід зняти обладнаний офіс, набрати штат із художників, програмістів, платити їм зар­платню, щоб за два роки почати заробляти. Але це не вдається, бо інтелектуальну власність крадуть.

В Україні колись може бути створена така система?

– Азійські регіони довели – рухатися можна дуже швидко. А потенціалу в нас навалом. Багато добре кваліфікованих студентів інженерних спеціальностей. Є корисні копалини – менше, ніж у Росії, але більше, ніж у Чехії. Ми розташовані на транспортних коридорах, які дозволяють конкурувати з іншими країнами в логістиці. У нас є курортні ресурси, на яких можна заробляти не менше, ніж на півдні Франції. У світі ­всього десяток країн роблять аерокосмічні дослідження і мають висококласних фахівців. ­Україна – серед них. Більшість європейських країн не проектують літаки. Ми – розробляємо. Тому невдовзі зможемо дати фору багатьом державам.

Звичайно, нам треба вирішити складні економічно­політичні питання. Але через це проходили всі нині успішні країни.

×