Павло ШЕРЕМЕТА, 39 років. Народився у Львові, навчався економіки у Львівському університеті ім. Івана Франка. 1995 року здобув ступінь магістра бізнес-адміністрування MBA в університеті Еморі у США. Був першим деканом Києво-Могилянської бізнес-школи kmbs, де також викладав стратегію та лідерство. Останні два роки працює у Малайзії. Президент і старший консультант Інституту стратегії блакитного океану - організації, що консультує і проводить тренінги для вищого керівництва держави. Потрапив туди на запрошення засновника Інституту професора Чана Кіма. Переконаний, що східноєвропейці краще розуміють азійську культуру і швидше адаптуються до неї, ніж колеги із Західної Європи чи Північної Америки.
Одружений, має двох доньок
Малайзія поставила собі мету до 2020 року стати країною першого світу. Уряд висунув передумову - виховати в людей "ментальність першого ряду". Що мається на увазі?
- Що на червоне світло не можна їхати. Що податки треба платити. У розвиненому світі ментальність така: сплачуєш податки, які встановлені законодавчо. Коли вони тобі не подобаються, на наступних виборах голосуєш за іншу партію. Також ідеться про участь громадян у житті суспільства. Наприклад, у батьківських комітетах школи, у дворових комітетах. Самоосвіта. Увага до природи, до свого здоров'я.
Поступ Малайзії в цьому напрямку відчутний?
- Щоб змінити національну ментальність, потрібні десятиліття. Буваю в різних країнах регіону, бачу, що 10-15 років тому Малайзія була там, де зараз В'єтнам, Шрі-Ланка, Філіппіни. Вже є різка відмінність в інфраструктурі. У Малайзії такі розкішні траси, що це вже змушує цивілізовано поводитися на дорозі. Якщо ж нема інфраструктури першого сорту - не може бути й ментальності першого сорту.
Впродовж останніх двох років уряд активно просуває програму толерантності "Єдина Малайзія". Прояви расової ворожнечі неприйнятні на будь-якому рівні. Коли в якійсь галузі не представлені всі національності країни - китайці, малайці, індійці - люди одразу говорять, що це не "Єдина Малайзія". Тут діє принцип, про який англійською кажуть let's celebrate our differences - давайте пишатися нашими відмінностями. Лише в таких країнах люди креативніші. В України є для цього передумови.
Малайзійська держава відповідає суспільним запитам?
- Запити постійно зростають, будь-яка держава намагається встигнути за ними. Малайзія модернізується. Зникло питання про несправедливі вибори, опозиція визнає їх результати. Там мажоритарна система, діє поняття додаткових виборів - коли депутат від округу йде на пенсію або помирає. При мені таких було 16, і якщо порахувати, хто виграв, виходить порівну у влади й опозиції. Недовіра знята.
Також держава активно працює над залученням талантів. Я - в одній команді з американцями, корейцями, індійцями, непалкою, шведом, був румун. У консультантів, з якими ми безпосередньо працюємо, рівень IQ, напевно, 140-150 (пояснити). Всі ці люди могли б бути дуже успішними у своїх країнах, або в Сингапурі, Гонконгу, Сполучених Штатах - будь-де. Але вони в Малайзії, бо ця держава зацікавлена в їхніх послугах.
Третя й остання сфера, де держава намагається встигати за запитами суспільства - полегшення умов ведення бізнесу. Там постійно над цим думають. Наприклад, раніше процес оформлення права власності на нерухомість забирав 143 дні. Прем'єр питає: "А скільки в Сингапурі?" Вони завжди беруть Сингапур за зразок. Там - 43 дні. Зібралася комісія, розробили супер-просунуту процедуру. В результаті скоротили термін до 42 днів - випередили. Але державний секретар відправив цю комісію доопрацьовувати. Невдовзі вони повернулися з новою схемою: оформлення права власності на нерухомість за два дні.
Держава також визначила 12 пріоритетних напрямків, за якими по всьому світу шукає інвесторів. Серед них - нафта і газ, пальмова олія, освіта, медицина, розвиток інфраструктури у столиці.
Що спричинило такий прорив у регіоні за останні роки?
- Думаю, вони стрибнули завдяки тому, що відкрилися. До цього Китай, Індія, Малайзія багато в чому були ізольовані від світу. Є, приміром, білоруський підхід: давайте перекриємо кордон і не пропустимо іноземців. В Азії інший: давайте пускати іноземців і вигравати в них. Не пускати - це те саме, що супернику "Шахтаря" перед черговим матчем не поставити українські візи. І "Шахтар" буде переможцем. Але ж це - абсурдно. Вигравати треба на футбольному полі, а не у візовому відділі.Те саме стосується бізнесу: необхідно перемагати на діловому полі - кращими стратегіями, комбінаціями, атаками, захистом. Головне, чому можна повчитися в азійських підприємців - хороші компанії від народження ставлять перед собою глобальні амбіції. Скажімо, Samsung. На своєму південнокорейському ринку він би не вижив. Той був мікроскопічний: 600 мікрохвильових пічок, умовно кажучи, куплять - і все. Тому одразу враховується більший масштаб. У регіоні є "тигряче бажання" завоювати світ.
Звідки воно береться?
- Все просто - конкуренція. Така, що нам і не снилася. Скажімо, населення Китаю - 1, 3 мільярда. Якщо ти сьогодні прокинувся не о п'ятій ранку, а о 5.30 - твоє місце на вулиці, де можна продавати рис із куркою, зайняли. І - до побачення, день пропав. Зате завтра ти точно прокинешся о 4.45 - бо їсти хочеться. У такому випадку не потрібно якоїсь особливої державної підтримки підприємництва, яке у азіатів є в крові. Дбає не держава - дбають сім'ї. Коли не працюєш і не приносиш додому нічого, втрачаєш обличчя. Особливо погано, якщо не маєш грошей на освіту дітей. Краще вже харакірі. Внутрішня конкуренція, бажання завоювати світ робить азійських тигрів. Не тільки на рівні країн, а й на рівні компаній, людей.
У Малайзії такі розкішні траси, що це вже змушує цивілізовано поводитися на дорозі. Якщо ж нема інфраструктури першого сорту - не може бути й ментальності першого сорту
У Малайзії населення - 28 мільйонів, це відносно мало для Азії. І щодо цього в попереднього прем'єра була хороша фраза: "Якщо ти найменший у класі - може, треба стати на ящик, щоб тебе всі побачили?" В той час вони збудували найвищі у світі будівлі, найсучасніший у своїй категорії аеропорт, облаштували одну з найкращих авіаліній.
Україна ж зараз навпаки зайняла протилежну позицію: як би догодити північному сусіду. Проблема в тому, що це завдання неможливо виконати: бо коли підлаштовуєшся до когось на 100 відсотків, той скоро захоче, щоб на 120, і так далі. До цього звикають, це нормальна людська природа.
Не догоджати треба, а перемагати. Робити так, щоб бізнес ішов саме сюди, щоб офіси відкривали тут. Хороший приклад - український офіс Kraft Foods, який веде справи в Білорусі, в Молдові, на Кавказі, у Середній Азії. Але рішення приймають не в Москві, а в Києві і на місцях. Чому їм це вдалося? Бо команда тут краща, якість процесів - вища. Отже і результати кращі.
Які бізнес-ідеї, втілені в Малайзії, мають перспективу в Україні?
- Наприклад, національне покриття зв'язком у форматі 3G. У світі вже не можна без нього, це - стандарт для швидкої передачі даних. Перелік країн, які його не мають, дуже сумний. Треба впроваджувати - попит буде.
Готельна галузь. Будувати невеликі готелі за 250 кілометрів від Києва було б цікавим варіантом. Багато чого не вистачає. От, наприклад, термінал F у Борисполі. Це що, аеропорт? Не розумію, як може сучасне летовище не мати виходів безпосередньо до літака, особливо в погану погоду? Це називається "пожлобилися". І гроші ж є, проблема не в них. Навіть у Шрі-Ланці кращі повітряні ворота. Не кажу вже про Шанхай, де поїзд між аеропортом і центром міста йде зі швидкістю 400 кілометрів за годину. Відстань у 40 кілометрів - як від "Борисполя" до Києва - долає за 8 хвилин.
Мій добрий знайомий Іцхак Адізес говорить: "Виглядає, наче в Бога є багато планет і багато роботи, і тому він не встигає". Але він дав одне правило, дуже просте. Англійською воно звучить так: if you care, you'll have it, якщо дбаєш - матимеш. Якщо піклуєшся про машину - вона буде в порядку. Про здоров'я - воно в тебе буде. Те саме на рівні держави. Сингапур "подбав". Китай "дбає". Так от, в Україні ми ще не дуже дбаємо. Якби дбали - "вбили" б цей термінал на рівні проекту. Будь-кому, хто дивиться на нього, цікаво дізнатися, що брали за зразок. Ви не бачили український павільйон на Експо-2010 у Шанхаї? То й добре. Бо це - провал. Авторам українського представництва на найпрестижнішій виставці в світі було абсолютно байдуже, як представлена країна.
Є ще одна фраза, яка мені подобається. Чим відрізняються бідні країни від багатих? Ставленням керівництва до влади. У бідних країнах її сприймають як винагороду. В багатих - як відповідальність.
Як у Малайзії ставляться до "варягів" у керівництві?
- По-різному. Дехто, звичайно, скептично. Але, оскільки вище керівництво держави зацікавлене в наших ідеях, можемо цей скепсис долати. Регіон жорстко конкурує за все. Малайзія, Сингапур, Індонезія, Таїланд - наче тигри в одному вольєрі. Мова йде про інвестиції, таланти. Недавній приклад: "Громадянин Малайзії став найкращим студентом правничого факультету Оксфорда!" - таке радісне повідомлення з'явилося на першій сторінці однієї з місцевих газет. Наступного дня у тій самій газеті вибачаються: того хлопця ще з шостого класу моніторить уряд Сингапуру, а у восьмому запросили туди закінчувати середню школу. Сингапур оплачує його вищу освіту в Оксфорді й, за контрактом, він поїде працювати туди в державній юридичній службі.
Чому ми не робимо так в Україні? Треба поставити собі мету - конкурувати. Не кажу вже про Польщу, але хоча б із Росією, Казахстаном. У Білорусі ВВП на душу населення 5 тисяч доларів, у нас - 3 тисячі.
Як переломити ситуацію?
- Будь-яка українська влада має, по-перше, запропонувати країні об'єднавчу ідею. Наприклад, до 2025 року отримати статус розвиненої економіки і запрошення на вступ до ЄС. Для цього треба в чотири рази підвищити ВВП на душу населення, що можливо зробити за 15 років. Що нам робити з тим запрошенням - інше питання.
По-друге, потрібно негайно полегшити умови ведення бізнесу і гарантувати право приватної власності. Як це зробила, наприклад, Естонія.
По-третє - зняти передумови для корупції. Як вчинила Грузія.
Далі - залучати й утримувати в країні найкращі таланти, для чого радикально покращити систему освіти. Підвищити вимоги до шкіл, запровадити університетську автономію і запрошувати найкращі світові вузи відкривати філії в нас. Так зробив, наприклад, Сингапур.
В Україні є ще одна проблема - низька продуктивність праці. Вона стосується радше суспільства. Але перший крок для її вирішення має зробити влада. Треба лібералізувати бізнес і забезпечити в країні конкуренцію. Бо ніщо так не сприяє підвищенню продуктивності, як сильна конкуренція.
Підвищувати пенсійний вік необхідно?
- Так, але це останній крок. Першим має бути глибока реформа державного пенсійного захисту з метою усунення "дірок" і несправедливих привілеїв.
Нинішня влада каже, що для покращення ситуації треба підкрутити гайки.
- Починати з цього - неправильно. Зміцнити управлінську дисципліну потрібно, але це робиться лише тоді, коли є об'єднавча ідея, якій вірить більшість людей. І коли у владі ті, кому народ готовий довірити втілення цієї ідеї.
"Стратегія блакитного океану" - принцип в економіці. Спрямований на створення нових ринкових ніш, видів товарів, послуг та конкурентних переваг. Послідовники стратегії створюють попит, а не борються за ринкову долю на вже існуючих майданчиках. Назва походить від однойменної книжки Чана Кіма, професора стратегії та інвестиційного менеджменту з Південної Кореї. Він був керівником Павла Шеремети в Інституті стратегії блакитного океану.
1 
1
Комментарии
3