Відтоді як познайомилася з Дмитром, побоююся, щоб нам не стало нудно разом. Тому кожну спільну поїздку ретельно планую. На травневі зібралися до Одеси. Згадала, що маю нетрадиційний путівник по обласних центрах України.
Книжка називається "Соломонова Червона зірка", і це єдине, що мені в ній не подобається. Містить 25 есеїв, де письменники й науковці діляться тонкощами, які знають лише місцеві. Ростислав Семків пише, що в містечках Тернопільщини досі можна відчути "атмосферу давньої монархії". "Кримські траси узимку перетворюються на алеї, цілком придатні для прогулянки з дитячим возиком", - запевняє Яна Дубинянська.
Відкриваю розділ про Одесу. Її автор, молодий історик Володимир Полторак - із тих у збірці, з ким хочеться посперечатися. Рідне місто його дратує. Найперше - зітханням "за бабелівськими чи ільфо-петровськими персонажами", образом "адєсіта". І ще - тут "не утворили комфортного українського міського штибу життя".
Нащо ви пам'ятник Катерині поставили?
На ранок, вже в Одесі, з'ясовується: мій попутник не приїде. Місяць тому Дмитро взяв квиток із Дніпропетровська. За два дні до виїзду сталися вибухи. Маршрутку, якою добирався зі свого Запоріжжя, перевіряли перед в'їздом до міста понад годину. На поїзд не встиг. Коли спробував узяти квиток на пізніший - на вокзалі затримала міліція. Відпустили зранку, забравши з сумки гроші, відкладені на подорож.
Із розпачу випиваю на пляжі бляшанку пива й іду блукати містом. Подумки сперечаюсь із Володимиром Полтораком. Українську в місті чутно. Не рідше - англійську, німецьку, французьку. Виловила ще італійську, корейську, іспанську. Почула й рідний суржик - підлітки з Київщини приїхали на екскурсію. Тільки завважила, що чомусь не представлена Східна Європа, як мене запитали:
2 
1
Комментарии
27