Штамп у паспорті

Знайома змінює статус у Facebook. У потрібному рядочку з'являється "одружена". На новому фото її палець прикрашений перснем із діамантами. Рука на тлі широкої чоловічої спини в темному піджаку.

Шквал коментарів. "Молодчинки!", "Долгих и счасливых вам лет!", – звідусіль пишуть віртуальні друзі. Ілюструють смайликами й знаками оклику.

Зі своїм тепер уже чоловіком Юля живе років зо п'ять, як не довше.

–  Його мама давно знає, хто я така, та й решта родичів-друзів гарно знайомі. Вже не треба нічого нікому доводити. Штамп у паспорті неактуальний, – відрізала вона місяць тому, коли я поцікавилася темою шлюбу.

Переконувати своїх однолітків – справа невдячна. Тим паче з такого делікатного питання. Тож, кинувши "ага", просто кудись поспішила.

Ви хто? Його жінка?

До весілля зі своїм чоловіком ми жили разом трохи менше року. Планували дітей та подорожі, вирішували якісь проблеми, ходили в гості чи запрошували до себе. Часу вистачало на все, крім офіційної реєстрації стосунків. Якось уночі поверталися з Карпат. За кілька годин після вечері Тімі стало зле. З частих "зупинок у полях" спочатку реготали. Але на центральній площі Франківська чоловік раптово загальмував.

– Непритомнію, – відчинив двері й випав із машини.

Медики приїхали за кілька хвилин. Від хвилювання я ледь не розгатила наше авто, доганяючи "швидку" в незнайомому заметеному місті.

– Ви хто? Його жінка? – перше, що запитали лікарі. Мої перелякані очі, мабуть, сприйняли за ствердну відповідь. – ­Готуйтеся до найгіршого. Стан передінфарктний. Можете зайти на кілька хвилин.

За місяць ми розписалися. Без грандіозних церемоній, просто для себе.

– Приходь на чай, – запрошує у відповідь на мої телефонні привітання знайома.

На прощання додає:

– Я розкажу тобі чому.

×