Учора відкриваю поштову скриньку й на підлогу вивалюється купа паперів. За кілька днів назбиралися. Рекламки встановлення вікон, пробники кремів у каталогах косметичної продукції й політичні брошури. Кремами мащуся, решту кидаю у сміття.

– Візьміть пакет: там ручка, блокнотики, календар, – тицяє жіночка на сходах усім мешканцям подарунки від кандидата Дарницького району.

У цьому районі я зо два тижні як ви­наймаю квартиру. Спершу прийшла бойова тіточка з пропозицією повісити на моєму балконі зображення пики якогось кандидата. Давала 200 гривень за три тижні.

– Це несерйозно, – кажу. – Він же власник торговельної мережі, давайте тисячу.

Я тут тимчасово, квартира не на мені

Тіточка пообіцяла зателефонувати, але як у воду впала. Мабуть, треба було починати торги з 500, думаю я.

Ще кілька просили підписати звернення про будівництво дитячого майданчика.

– Та я ж тут тимчасово, квартира не на мені.

– Нічого страшного, ви ж не проти майданчика?

– Та ні. Хай буде, – розписуюся.

І ось тепер посипалася політична макулатура у скриньку, під двері й у руки. На кухні витрушую з пакета подарунки, нараховую дев'ять найменувань. Ручка, два блокноти й магніт на холодильник пригодяться, хоч і з прізвищем кандидата. А ось і його фото на теці, книжечці, в газеті. ­Молодий красень у вишиванці саджає дерево, розмовляє з ветеранами, пояснює щось бабці у квітчастій хустці. Піар, як в усіх, нічого нового. Ну, хіба що хтось підказав красунчику, що читач утомиться дивитися на нього. Тому половина газетки розважальна: поради – які овочі їсти, як видряпатися з депресії тощо. Є гороскоп, прострочена програма телебачення й анекдоти.

Розкажу один:

"Раніше піонери змагалися, хто більше здасть макулатури. Зараз політичні кандидати змагаються у тому, хто більше макулатури віддасть виборцям".

– Да, – кажу в голос, – пацан, ти вже виграв.

×