суббота, 31 января 2015 09:10
Наталія Павленко
Наталія Павленко
Наталія Павленко

Нема чого втрачати

– Дочко, а оця мандаринка скiльки буде коштувати? – питає бабуся в магазині.

– Гривна двадцать пять.

– А ось ця? Така наче менша.

– Гривна, одну нельзя, весы не срабатывают. Берите две, шо ж вам одна.

– Та нi. Двi – дорого, не братиму. Дякую.

Це розмова в окупованому Луганську. Біля каси – дві дівчини з двома почорнілими помаранчами, хлопець із коробкою сірників, жінка в довгій шубі тримає головку часнику. Вона довго перераховує копійки в долоні, щоб вийшла гривня.

Цю картинку описує Ірина, знайома журналістка. Приїхала зустріти свята в рідне місто, яке мусила залишити влітку. Тоді її дім розбомбили, як і гараж, і машину. Загинули собаки й коти. Вона ледве виповзла з-під балок, і з матір'ю виїхала в Тернопіль.

Ірину знаю з квітня 2014-го. Тоді ми з фотокором приїхали готувати репортаж про Луганськ, у якому щойно захопили приміщення Служби безпеки України. Ірина ввела в курс справ, розповіла, що в місті щодня проходять українські мітинги. На них можна вільно приходити. Сказала, як потрапити за колючий дріт на ворожу територію, під будівлю СБУ. Ми боялися нахабних і п'яних пик, які визирали звідти й матюкали фотографа.

– У Луганську багато російських військових, техніки, телеканалів, у деяких районах нема світла й тепла. Багато і тих, хто проти ЛНР, хто малює синьо-жовті мітки. І є українська мова.

У квітні нею було не страшно говорити лише на проукраїнському мітингу. А зараз українською тут розмовляють ті, кому нема чого втрачати. Як бабці в магазині чи Ірині.

Сейчас вы читаете новость «Нема чого втрачати». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

1

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода