Ми живемо в час, коли головний продукт – це враження, емоції та інформація. Тому мистецтво стало прибутковою галуззю економіки. Річний оборот арт-ринку у світі на 2013 рік становив $65,9 млрд, з яких 38% належить США, 24% – Китаю і 20% Великобританії. Ці країни просувають мистецтво на рівні державної стратегії. Але не лише для фінансової вигоди. Це питання впливу, іміджу і статусу держави.
ЦРУ таємно спонсорувала розвиток абстрактного експресіонізму в США. Ця, здавалося б, незрозуміла акція після Другої світової війни переслідувала цілком логічні мотиви. На початку ХХ століття США мала репутацію країни споживачів без власної культури. Арт-центром світу, місцем народження передових художніх ідей була Європа. Та в 1940-і роки Друга світова змінює звичний стан речей у мистецтві. Для Америки настає золотий час. Сюди емігрують творчі люди з різних країн. США просуває своїх митців на світових виставках і буквально "ліпить" власну культуру – культуру споживання творів мистецтва.
Така активність дає плоди, і в 1950-60-х мистецький світ вибухає новими іменами: Джексон Поллок, Марко Ротко, Енді Уорхол, Рой Ліхтенштейн, Вілєм де Кунінг. Галерист Лео Кастеллі переконує європейських колекціонерів у цінності американського мистецтва. У 1964 році Кастеллі представляє художника Роберта Раушинберга на Венеціанському бієнале. Це перший в історії випадок, коли художник зі Сполучених Штатів здобуває на ній перемогу.
У той же час популярності набуває гуманістична психологія, що робить ставку на унікальність і самореалізацію кожної людини. На мові товарів це означає моду на ексклюзивні речі. А що може бути більш неповторним за предмет мистецтва? Так американська еліта, а згодом і середній клас стають пристрасними споживачами художніх творів. Зараз у Сполучених Штатах проживає близько 600 тис мільйонерів, які є колекціонерами мистецтва високого і середнього цінового рівнів.
Шляхом художньої думки США стверджує не тільки наявність власної культури, а й впроваджує на міжнародній арені власну ідеологію, відому як "американська мрія". Хоч в країні й немає мінкульту, митці і культурні організації не відчувають браку фінансування. Кошти надходять по чотирьох каналах: за рахунок доходів від власної діяльності, доходів від інвестицій, грошей із державного бюджету у вигляді грантів, і підтримки, що надається приватними та корпоративними фондами.
Років із десять тому уряд Китаю запроваджує нову культурну політику. Країна стає відома не лише мільярдним потоком товарів, але й художниками. За короткий час Піднебесна зайняла лідируючі позиції на світовому арт-ринку. А все завдяки активності китайських колекціонерів, які патріотично і несамовито почали скуповувати мистецтво від вітчизняного виробника. За політикою китайської компартії у кожному великому місті має бути музей сучасного мистецтва. В моду входять арт-ярмарки та галереї. До 2020-го Піднебесна планує відрегулювати процеси арт-ринку та остаточно інтегрувати власну культуру у світовий простір.
Британці пишаються своїми арт-легендами майже як королевою. В особливій пошані митці, яких об'єднувала пристрасть до зображення дивних людських тіл – Френсісу Бекону та Люсьєну Фрейду. Якось у 1969 році один із цих художників намалював другого. А у 2013-му роботу Бекона "Три начерки до портрету Люсьєна Фрейда" продали за рекордну в історії відкритих аукціонів суму – $142,4 млн.
Мистецтво Великобританії фінансується з держбюджету, але при цьому держава не втручається у художні процеси, а розподіляє кошти між приватними некомерційними культурними агентствами. Майже третина цих грошей надходить від Національної лотереї.
Ісламські країни теж стали фанатами мистецтва. У Катарі музеями управляє одна з найвпливовіших жінок у світовій арт-індустрії Аль-Маясса-бінт-Хамад-бін-Халіфа-Аль-Тані, сестра правителя країни. На поповнення колекцій вона витрачає близько мільярда доларів у рік. Розвиток мистецтва країни пояснює приводом для світу по-новому поглянути на мусульманське суспільство. Виконавчим директором Управління музеями в Катарі призначений Едвард Долман, що в 2011-му заради цієї посади покинув керівництво аукціонного дому Christie's. Зараз Долман на гроші шейхів скуповує для країни найдорожчі світові шедеври.
В Абу-Дабі, що в Арабських Еміратах, у найближчі п'ять років планують відкрити гігантські культурні центри, збудовані кращими світовими архітекторами: музей Гуггенхайма, Національний музей Заєда, Центр виконавчих мистецтв і навіть власний Лувр.
Найголовніша зміна для українського мистецтва має відбутися у свідомості людей: як у політичної і бізнес еліти, так і у суспільства в цілому. Досвід інших країн довів, наскільки потужними можуть бути вплив і сила мистецтва.
Зараз наше суспільство не надто активний поціновувач прекрасного. Процентів 70 українців, з якими я спілкувався, в живописі сприймають лише реалізм. Абстракція, мінімалізм та інші стилі найчастіше заслуговують рецензії типу: "Мазня. Я теж так можу". Нерозуміння, брак знань та інформації викликає відторгнення. Існує бар'єр, а іноді страх середньостатистичного українця перед мистецтвом, особливо сучасним.
Вихід – просвітництво і популяризація. Нам важливо визначитись із самим поняттям української культури, її образом, ідеєю, основними векторами розвитку. Треба звести всі надбання в єдину концепцію, яка була б гармонійно узгоджена з історією і просторовою локацією.
З уроків історії пам'ятаю, що параграфу "наука і культура" завжди надавалося другорядне значення. Підсвідомо формувалося подвійне мислення: з одного боку, ми – українці, велика нація з древньою культурою, а з іншого – комплекс меншовартості, мовляв, били-били нас і не добили. Патріотизм прививався, але якийсь пафосно-страждальницький, а образ культури – фрагментальний, мов шматки розбитого дзеркала. Можливо, незабаром ми й викладемо з цих уламків потрібне слово.
4 
1
Комментарии