Виплюнув решту зубів і вернувся на ворота

 

Львівські поляки, євреї та українці до війни мали окремі хокейні команди. Хокеїст спортивного товариства "Україна" Микола Скрипій одним із перших у світі виготовив воротарську захисну маску. Його команда 1938 року була серед  найсильніших у Польщі

До Другої світової в Радянській Україні у хокей майже не грали – цей вид спорту вважали буржуазною забавкою. Натомість у Львові, який у міжвоєнний період належав до Польщі, ще у 1930-х створили понад десяток хокейних ­команд. Спершу були польські та єврейські. Місцеві українці, які становили приблизно п'яту частину населення міста, називали хокей "гаківкою" – від гакоподібних ключок. А на шайбу казали "кружок".

Ідея організувати хокейну команду при львівському спортивному товаристві "Україна" з'явилася 1926 року. Але на це бракувало фондів, бо ж утримання "гаківкарів" обходилося принаймні вдесятеро дорожче, ніж футболістів. Ключка коштувала 7–9 злотих, ковзани – щонайменше 40, уніформа воротаря – до 500. Для порівняння: середня місячна зарплата львів'янина-робітника тоді становила 70–100 злотих.

"Водночас десятки українців були членами польських клубів, – згадував Омелян Бучацький із товариства "­Україна". – Наприклад, у "Погоні", "Лехії", "Чорних" воротарі були українцями. Постійними репрезентантами (гравцями збірної. – "Країна") Львова, а також Польщі були Казимир Соколовський, Стефан Ступницький, Володимир Лемішко – перших двох вважали одними з найліпших у Європі. На особливу згадку заслуговує ціла родина Глухих – шестеро братів грали в самбірському спортовому клубі "Корона". Це пояснюється складними матеріальними умовами, а також браком національної самосвідомості у частини змагунів. Хокеїсти були переважно з бідних українських родин, що не мали можливості дати своїм дітям освіту. На поміч приходили польські багачі, які водночас спольщували підопічну молодь. Якби всіх українців зібрати в одному клубі, то така дружина була б найсильнішою в Польщі".

Наприкінці 1929 року керівники "України" Олександр Радловський і Степан Конашевич таки створили "гаківкову" секцію. Гроші збирали між українськими підприємцями. В той же час Радловський зустрічався з хокеїстами-українцями й переконував залишити польські клуби й перейти до "­України". 15 січня 1930 року новостворена "дружина" провела свій перший матч. Суперник – команда єврейського товариства "Гасмонея". І хоча існувала вона вже три роки, українці перемогли – 2:0. Надалі кожної зими "Україна" брала участь у першості Львівської округи. Спершу в класі "Б", а вже через два роки – у класі "А", в якому змагалися чотири-п'ять найсильніших команд Львова й околиць.

У січні 1932-го львів'яни провели перше "закордонне" турне – поїхали до Чернівців, які тоді належали до Румунії. У трьох товариських матчах здобули дві перемоги – 7:0 над українською командою "Довбуш" і 2:0 над єврейською "Маккабі". Лише третя гра проти румунського клубу "Драгош Вода" перервала цю серію. Господарі на першій хвилині закинули шайбу, після чого вдало зосередилися на обороні.

"Треба з признанням підчеркнути незвичайну гостинність та щирість, з якою вітали на Буковині наших змагунів, – писав тренер хокейної команди спортивного товариства "Україна" Роман Дицьо. – Вже на границі привитали їх представники "Довбуша". На двірці (вокзалі. – "Країна") привитали "Україну" голова гаківкової секції "Довбуша", представниці жіноцтва, студентської корпорації "Чорноморе" і "Запоріжжа" та численна українська кольонія Черновець. Наші змагуни оглянули місто, прегарний будинок Народнього Дому, домівку "Чорноморців" та інші наші товариства. В честь нашої дружини відбувся комерс (вечірка. – "Країна"), що полишив милі спомини у всіх учасників. Уся черновецька преса помістила дуже прихильні рецензії про виступи "України", а спортова публика не мала слів похвали для наших грачів".

Незмінний воротар команди Микола Скрипій за вміння безстрашно кидатися під ноги суперникам отримав прізвисько Тиґрис – тигр. Він пережив три струси мозку, мав безліч переломів і шрамів. Омелян Бучацький описував один з епізодів за його участі: "Соколовський з "Лєхії" проривається до воріт Скрипія. "Тиґрис" виїхав допереду, кинувся під удар у той момент, коли Соколовський з усієї сили вдарив. Кружок, вибивши "Тиґрисові" всі горішні й долішні передні зуби, застряг йому в устах. Поки і грачі, і глядачі змогли отямитися, окривавлений Скрипій поволі піднісся, сам витягнув з уст кружок, кинув на лід, виплюнув решту зубів, під'їхав до сітки ледовища, сягнув рукою за неї, набрав кілька пригорщ снігу, дослівно обліпив ним лице, здержав сплив крові й по кількох хвилинах, незважаючи на усі спротиви грачів і керівника "України", вернувся на ворота і таки грав до кінця змагань!" Урешті-решт Скрипій змайстрував собі зі старої військової каски та кількох дротів захисний шолом. Українець зі Львова одним із перших у світі почав застосовувати хокейну маску.

1934-го троє хокеїстів "України" мали лише по 16 років, а ще двоє – по 18. Тренувалися і проводили матчі на замерзлих озерах. Щойно мороз спадав, мусили припиняти заняття до наступної зими. Для 20-річного Тадея Проця одне з тренувань стало фатальним – 24 лютого 1937-го він провалився під лід. Спортивний тижневик "Змаг" за тиждень описував: "Запальний спортовець не зважав на те, що ледовище "Францівка" підмила була вже в багатьох місцях вода, й таки виїхав зо своїм клюбовим товаришем Брошкевичем тренувати улюблений спорт. На леді їздив блаженної пам'яті Проць понад самі краї криги, не дивлячись на небезпеку, що чигала. В один мент ледяна поволока проломилася й погребла під собою сміливого спортовця. На поміч топільцеви поспішив зараз його товариш Брошкевич, намагаючися подати тому кінець гаківкового кия й витягнути так з води, одначе без успіху. Осталося лише завізвати пожежну сторожу, що швидко й появилася. Після кільканацятьох хвилин розшуків витягнено з-під леду вже лише трупа сміливого гаківкаря".

Узимку 1938 року "Україна" посіла друге місце в першості Львівської округи, обігнавши в турнірній таблиці "Погоню" – колишнього чемпіона Польщі. Далі дві найкращі ­команди з кожної округи змагалися за звання чемпіона країни. У чвертьфіналі львів'янам протистояла "Краковія" з Кракова. Матч у Львові зібрав понад три тисячі глядачів. Ще кілька тисяч не змогли потрапити на стадіон і чекали під трибунами. Львів'яни поступилися 0:4, що більшість оглядачів розцінили як успіх, – бо ж пророкували молодій ­команді розгром у щонайменше 10 шайб.

"Хто бачив атлєтично збудованих і солідно підгодованих краков'ян, а проти них молоденьких, сухорлявих хлопчиків, той не міг сумніватися у висліді, хіба що це був непоправний гіпероптиміст", – писав після гри фейлетоніст львівської щоденної газети "Діло" Галактіон Чіпка – псевдонім журналіста Романа Купчинського. Матч-відповідь у Кракові не відбувся. Офіційно – через теплу погоду, внаслідок якої не вдалося підготувати льодовий майданчик. Хоча серед львів'ян ходила своя версія – мовляв, поляки не захотіли, щоб до їхнього міста приїхала команда з назвою "Україна". Як би там не було, чемпіона Польщі 1938 року так і не визначили.

Восени наступного року Львів зайняли радянські війська. Спортивне товариство "Україна" ліквідували, а його тодішнього голову Олександра Левицького заслали в Сибір. ­Хокейна команда "Україна" відновилася ненадовго під час німецької окупації.

Перший чемпіонат СРСР з хокею відбувся 1946 року. Україну представляв "Спартак" із Ужгорода. Він програв усі ­матчі.

10 секцій діяли при спортивному товаристві "Україна" перед його ліквідацією восени 1939 року. Кожна відповідала за іншу ділянку спорту. Окрім "гаківкової", були секції "копаного м'яча" – футболу, "легкоатлєтики", "важкоатлєтики", боксу, "наколесництва" – велоспорту, шахів, пінг-понгу, туристично-каякова та секція "спортових ігор". Останній підпорядковувалися команди "кошиківки" – баскетболу, "сітківки" – волейболу, а також "ручного м'яча" – гандболу

×