Головнокомандувач УПА Роман Шухевич розлучився з дружиною, щоб урятувати родину від переслідувань нацистами й комуністами. Перших вдалося ошукати, других – ні
"Ничего я не могу сделать, ибо идею я люблю сильнее тебя и сына", – записав слідчий НКҐБ слова Наталії Шухевич-Березинської у протоколі її допиту. Так нібито їй відповів чоловік – Роман Шухевич, коли намагалася вмовити його покинути політику, ОУН і взятися за облаштування родинного життя. Стверджувала, що через його відмову ще навесні 1943го вони розлучилися. Тому нічого не може сказати про колишнього чоловіка – ні де він зараз, ні чим займається, ні з ким спілкується.
Той допит у в'язниці Дрогобича тривав чотири дні поспіль: із 20.30, 20 липня 1945-го, до 23.50 – 24-го, "з перервами на сон і їжу". Слідчий допитувався, хто може підтвердити ці слова й де відповідні документи. Їх, казала Наталя, вкрали в неї разом з іншими цінностями на Львівському вокзалі після суду в справі розлучення.
Наталії Шухевич-Березинській не повірили, хоч доказів проти її тверджень не мали. Та у вересні 1945-го ґебісти захопили декількох осіб із особистої охорони Романа Шухевича, а також його зв'язкову "Марусю". У когось із них, скоріш за все, й вибили, що насправді подружжя Шухевичів регулярно контактувало між собою через Марію Левицьку з ОУН. Улітку 1943-го – Роман Шухевич тоді вже був у підпіллі, головнокомандувачем УПА – вона прийшла в квартиру Наталі у Львові й повідомила, що знає, де її чоловік. А за кілька днів провела Наталю із сином і донькою на Личаківське кладовище. Там відбулася їхня зустріч із чоловіком та батьком. Через Марію відтоді Наталя отримувала від нього гроші, документи, харчі.
На наступному допиті – 12 листопада 1945-го – слідчі виклали перед Наталією роздобуті факти. І дружина тодішнього головнокомандувача УПА Романа Шухевича, псевдо "Тарас Чупринка", визнала: їхнє розлучення було формальністю, насправді вони зустрічалися до самого її арешту. Але вона до українського націоналістичного підпілля не належить, а про свої справи там чоловік нічого не розповідав.
Роман і Наталя були знайомі з дитинства. Їхні родини приятелювали – із села Оглядів на півночі Львівщини, де був священиком Наталин батько, походила мати Шухевича. Побралися 1930го, за два роки як Наталія закінчила гімназію. Їй було 20, Романові – 23. "Мав 172 см висоти, був стрункий, з кучерявим ясним волоссям рудавої відтіні. До того мав рідкі передні зуби. Був популярний серед дівчат, що приписували, згідно з старинним переказом, його рудим кучерям і рідким зубам", – пише у "Спогаді про юні літа Романа Шухевича" його товариш Богдан Підгайний.
"Його дружина була дуже гарна, мала гарні груди й ноги, – зазначає в споминах інший товариш Шухевича – Богдан Чайківський, який із ним у другій половині 1930-х заснував рекламну фірму "Фама" у Львові. – Одного разу йшли ми втрьох – Роман, Наталка і я – вулицею. А назустріч якась жінка. Я кажу на жарти: "Дивись, які в неї гарні груди". А Наталка на те: "У жінки важне не груди, а ноги!" Я їй: "Та де там! Груди важніші!" А Роман сміється: "Богдане! Скажи їй так, як вона просить: що має гарні ноги!"
У березні 1933 року в Шухевичів народився первісток – син Юрко. А 1934-го Роман Шухевич на три роки потрапив до польського концтабору за приналежність до ОУН і участь у замахах на польських діячів.
Періоди легального й відносно стабільного родинного життя були короткі. Юрій Шухевич у спогадах "Зустріч з батьком" пише, зокрема, про один із них – на початку Другої світової. Шухевичі жили тоді в окупованому нацистами Кракові, бо Львів належав до радянської зони окупації. Мати поїхала на якісь курси до Бреслау – теперішній Вроцлав у Польщі. Вчилася там три місяці. "Увесь цей час ми проводили з батьком удвох, – пише Юрій Шухевич. – Яке то було райське кавалерське життя. Ранком ми вставали. Батько готував сніданок – переважно яєчню і каву або чай. Потім ми йшли: я – до школи, він – у справах. Обідали ми в "Українському касині", яке було тоді своєрідним осередком української еміграції в Кракові. Потому в мене домашні завдання, забави та інше, а в нього праця". У жовтні 1940го в Кракові у Шухевичів народилася донька Марійка.
Після вибуху радянськонімецької війни в червні 1941-го
Роман Шухевич із родиною бував уривками всього декілька разів. Ще в травні він виїхав на військову підготовку до німецької розвідувальнодиверсійної школи в польському місті Криниця. Шухевич став одним із командирів батальйону "Нахтіґаль", сформованого з українців. Керівництво абверу – німецької розвідки – дозволило створити українські підрозділи в складі вермахту, сподіваючись, що вони виконуватимуть розвідувальні та контррозвідувальні завдання. Інакші плани мало керівництво ОУН: вишколені в німецькому війську старшини мали утворити ядро української армії.
Непорозуміння щодо мети створення "Нахтігалю" вилилися в конфлікт між німецьким і українським командуванням уже на початку існування батальйону. Його вояки відмовилися від присяги на вірність Гітлеру й Німеччині.
– Присягати на такий зміст не сміємо і мусимо внести протест, – сказав тоді Роман Шухевич, за свідченням очевидця.
І в текст таки були внесені зміни: вояки присягнули на вірність українському народові.
29 червня 1941-го "Нахтігаль" перший увійшов до Львова, на кілька годин випередивши німецькі частини. А наступного дня сформований із членів ОУН уряд на чолі з Ярославом Стецьком проголосив у місті Акт відновлення Української держави. Львівська радіостанція повідомила про нього. Німецьке командування потрактувало це як самовільність українських націоналістів. Степана Бандеру, Ярослава Стецька й інших членів Державного правління заарештували. Шухевич написав протест до німецького командування. Наголосив, що за таких умов українські курені не можуть залишатися в німецькому війську й вимагав звільнення керівників ОУН. Без наслідків.
У серпні 1941-го "Нахтігаль" розформовували, а більшість його вояків змушені були підписати контракт на рік служби в 201му німецькому шуцманшафтбатальйоні. Той охороняв стратегічні об'єкти й боровся з радянськими партизанами на території Білорусі. У лютому 1943го, через часте дезертирство й великі втрати, німецьке командування розформувало й цей український батальйон. Частину старшин у Львові заарештувало ґестапо. Згодом їх відправили служити в новостворену дивізію СС "Галичина". Шухевич зумів утекти й перейшов на нелегальне становище. Ґестапо оголосило його в розшук. Як заручницю арештували дружину Наталю – вона з дітьми й матір'ю жила у Львові на вул. Михальського, 11.
Роман Шухевич таємно зустрівся з чиновником окупаційної адміністрації полковником Альфредом Бізанцем, австрійцем за походженням. Той був знайомий із його батьком і дядьком із часів служби в Українській галицькій армії 1919-го. Після клопотання Бізанца перед губернатором Галичини Отто Вехтером ґестапо звільнило Наталю Шухевич-Березинську. Після того подружжя формально розлучилося, щоб надалі родина Романа Шухевича не страждала через його боротьбу. Із нацистами це допомогло, із "совєтами" – ні.
– Гітлер – напівінтелігент, зарозумілий "юберменш" і дуже короткозорий, – казав Роман Шухевич про фюрера в час найбільших успіхів на фронті німецьких військ, цитує в "Споминах львів'янки" знайома генералхорунжого, яка сховалася за псевдо "Оксана". – Українські селяни цілували руки німецьким воякам, бо вважали їх за визволителів від страшного большевицького раю. Але Гітлер їх брутально відкинув. Він іде через Україну до Москви, а не з Україною. "Нур фюр дойче" і виголодження українських полонених викінчать його. Українці мусять безкомпромісово боротися проти Гітлера і проти Сталіна. Свободи ніхто не подарує.
Коли стало очевидним, що вермахт зазнає поразки, німецьке командування почало шукати контактів із командуванням УПА. У вересні 1944-го капітан Дітріх Вітцель із абверу намагався схилити Шухевича до координації зі своєю організацією дій загонів УПА. Німецька сторона навіть зробила "жест доброї волі": 27 вересня із концтаборів звільнили лідерів українського націоналістичного руху – Степана Бандеру, Ярослава Стецька, Андрія Мельника й інших. Головнокомандувачеві УПА на переговорах обіцяли постачання зброї, амуніції. Він відмовився.
– УПА може співпрацювати тільки з такою Німеччиною, яка рішуче визнає державну суверенність України, – нібито заявив тоді Шухевич, стверджує в спогадах його соратник Мирон Ганушевський.
"Він ніколи не підвищував голосу, – пише в спогадах "Деякі риси характеру Романа Шухевича" письменник Петро Дужий, який з 1944-го був референтом пропаганди ОУН, – хоча інколи як військовикові й годилося б давати інструкції та пояснення, а передовсім накази, більш акцентовано – тобто з деяким притиском. Підлеглі в бойових умовах, у військових середовищах зверталися до Шухевича зі словами "друже командир", а в кадрах ОУН – "друже провідник". Про тодішній побут Романа Шухевича оунівець Зенко Матла пише: "Невеличка селянська хата, щільно закриті вікна і слабе світло над столом, а навколо стола найближчі співробітники генерала. На столі шахи, а над ними похилений командир". Також Дужий зазначає: "За всяких, навіть дуже важких умовин, Роман Шухевич уранці й увечері знаходив час на молитву", – головнокомандувач УПА як з батькового, так і з материного боку походив зі старовинних священичих родів, мати була дуже побожна.
А колишня повстанська зв'язкова Ірина Козак згадує: "Щоб забути хоч на хвилину про дійсність, ми втікали від неї у світ фантазій і мрій. Одного разу, наприклад, говорили про те, що кожен з присутніх буде робити, коли нам пощастить дожити до самостійності України… До розмови включився "Чупринка" з питомим для нього "сухим" гумором, накреслив наші перспективи. Він сказав: "Українською самостійною державою керуватимуть передовсім ті, хто діє вже тепер у державному радянському апараті, але залишився щирим українським патріотом. Бо ці особи мають належне вишколення та досвід".
Полювання на "Вовка" – під таким прізвиськом фігурував Роман Шухевич у чекістських документах – радянські спецслужби розпочали одразу після вступу в Західну Україну 1944го. Вийти на слід зуміли 5 березня 1950-го – у селі Білогорща коло Львова. Щоб не потрапити живим до рук чекістів, генерал-хорунжий "Чупринка" пустив собі в скроню кулю зі свого "Вальтера"
Заснував рекламну фірму й учився на піаніста
1907, 30 червня – Роман Шухевич народився у Львові. Батько Йосип Шухевич був повітовим суддею, а за Західноукраїнської Народної Республіки – повітовим комісаром у Кам'янці-Струмиловій, тепер – райцентр Кам'янка-Бузька на Львівщині. Роман був одним із найкращих учнів у філії Академічної гімназії у Львові. Під час навчання – активний учасник скаутської організації "Пласт", різних спортивних товариств. Грав у футбол, баскетбол, волейбол, займався бігом і плаванням. Мріяв перепливти Ла-Манш.
1926, вересень – вступив до Львівської політехніки на дорожньо-мостовий відділ, у червні 1934-го одержав диплом інженера. Паралельно навчався на заочному курсі Музичного інституту ім. Лисенка за класом фортепіано. Казав товаришам: "Я не стараюсь бути фаховим піяністом. Це було б і неможливе для мене спокійно вправлятись на фортепіяні, коли я знаю, що навкруги діється з нашим народом". За рік до того вступив до нелегальної Української військової організації, очолюваної полковником Євгеном Коновальцем. 1921-го він якийсь час винаймав кімнату в Шухевичів.
1928-1929 – на військовій службі в польській армії. Як студент був направлений на навчання в школу підхорунжих, але через політичну неблагонадійність звільнений. У 1930–1934-х – бойовий референт Крайової Екзекутиви ОУН. Брав участь в організації замахів на антиукраїнськи налаштованих польських урядовців, а також на уповноваженого НКВД в радянському консульстві у Львові Олексія Майлова – на знак протесту проти штучного Голодомору в Україні.
1934, 18 червня – заарештований польською поліцією у зв'язку з убивством міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. На Львівському процесі йому інкримінували державну зраду й приналежність до ОУН. Засуджений на три роки. Відбував ув'язнення в концтаборі Береза Картузька, нині райцентр Брестської області Білорусі. У березні 1937-го заснував у Львові рекламну фірму "Фама" – найвідомішу в тодішній Галичині. Мала філії й поза межаами Польщі. Виготовляли рекламні буклети, вивіски, рекламні щити, оформлювали вітрини, організовували виставки, ярмарки.
1938, грудень – 1939, березень – переходить на Карпатську Україну, як "поручник Щука" бере участь в організації її збройних сил та обороні від угорських військ. Після поразки при переході до Румунії ледь не загинув.
1943, серпень – на III Надзвичайному великому зборі ОУН обраний головою Бюро проводу ОУН і призначений Головним командиром УПА під псевдо "Тарас Чупринка". Очолював УПА до смерті в бою з енкаведистами 5 березня 1950-го. Місця поховання тіла Романа Шухевича не встановлено дотепер.
Юрко Шухевич утік до батька із спецдитбудинку
Радянських репресій зазнала вся родина головнокомандувача УПА. Батька Йосипа Шухевича, попри важку хворобу, заслали в Кемеровську область, де його не стало 1948 року. Мати Євгенія померла 1956-го в засланні в Казахстані. Брат Юрій, інженер-геодезист за фахом, замордований НКВД в перші дні радянсько-німецької війни у львівській тюрмі на Лонцького. Сестру Наталію, студентку Львівського медінституту, заарештували у вересні 1940-го й засудили на 10 років каторжних робіт на Уралі й п'ять років заслання в Казахстані.
Після арешту дружини Романа Шухевича Наталі в липні 1945-го обох їхніх дітей забрали й передали до спецдитбудинку. Вони опинилися в Рутченковому Сталінської області, нині – Донецька. У серпні 1947-го 14-річний Юрко Шухевич утік звідти й повернувся на Західну Україну. Спочатку переховувався в батькового приятеля в селі на Дрогобиччині. У жовтні зустрівся з батьком. Той дав йому документи на інше ім'я й улаштував у середню школу міста Кам'янка-Бузька. А за кілька місяців доручив Юркові визволити 7-річну сестру Марію.
Разом із ним зі Львова до Сталіно виїхала зв'язкова Романа Шухевича Галина Дидик, псевдо "Анна". Мали хлопчачий костюм, у який планували перевдягнути Марійку. У Сталіно прибули 24 березня 1948-го. Юрко дізнався, у якому дитсадку сестра. Наступного дня мали звідти викрасти її. Та Юрка впізнав ґебіст. Його затримали. У постанові Управління міністерства держбезпеки про арешт від 26 березня 1948-го відзначалося, що він є сином керівника ОУН Романа Шухевича й "будучи враждебно настроен к Советской власти, бежал из спецдома к своему отцу, имея намерения вести вооруженную борьбу против советской власти". 14-річного Юрка Шухевича засудили. На волю він вийшов 1989-го – у 55 років, утративши зір.
Марію Шухевич, як "круглу сироту, батьки якої загинули на фронті", взяла на виховання вчителька-росіянка Тетяна Запорозька. Її чоловік загинув на війні, а двоє дітей померли під час евакуації. Жили вони в селі Трудовському Петровського району Сталінської області. Названа мати Марійки працювала завучем у школі. Чекісти вели постійний агентурний нагляд за Запорозькою, щоб не допустити викрадення дитини оунівцями. Перший лист від справжньої матері – адреси дітей домоглася після оголошення голодування у в'язниці – Марія Шухевич одержала 1955-го, коли вже навчалася в школі. Там було написано, зокрема: "Я щаслива, що тебе знайшла".
Наталя Шухевич 1956-го, після відбуття ув'язнення, повернулася до Львова. Прописатися в місті їй не дозволили, ще й дали три роки ув'язнення за порушення паспортного режиму. Влітку 1957-го донька після 12 років розлуки побачилася з матір'ю, коли приїхала відвідати її в чернігівську в'язницю. Після короткої зустрічі Наталю відправили в Караганду, де вона мала відбувати дальший термін ув'язнення. Наталя Шухевич була звільнена за амністією як мати неповнолітньої дитини й повернулася до Львова. Жити не мала де, ночувала в підвалах, іноді в кафедральному римо-католицькому соборі, куди її потай пускали священики. Дозвіл на прописку й можливість облаштуватися одержала 1963-го. У цей же час на навчання до Львівської політехніки приїхала Марія. Увесь час обидві перебувала під контролем КДБ. Наталя Шухевич померла 28 лютого 2002-го, після тривалої важкої хвороби.
2 
1
Комментарии
46