Столиця Кримського ханства почалася з альтанки посеред саду. У Бахчисарайському палаці кожен хан намагався щось добудувати
Чому хан Сахиб І Ґерай 1532 року вирішив заснувати столицю Криму на голому місці, адже неподалік були поселення?
– Перед тим як хан Сахиб І Ґерай заснував нову столицю в долині над річкою Чурук-Су, ця територія була зайнята чаїрами – садами. Існувала кримсько-татарська традиція: у диких місцях на гірських терасах влаштовувати сади за допомогою підвою на дикі стовбури культурних гілок. Вони виходили дуже добре захищені від хвороб і не потребували особливого догляду. Господар кілька разів приїжджав туди збирати врожай. На витоках Чурук-Су розташувалося селище Салачик, воно й було столицею Кримського ханства з кінця XV століття. Там стояв палац Девлет-Сарай. А на виході з долини на степовій дорозі віддавна існувало типове ординське поселення Ескі-Юрт. Хан мало не щодня долав відстань між ними. І зрештою 1532-го вирішив посередині збудувати собі садовий павільйон із фонтаном. Тоді й з'явилася назва Бахчисарай – "Садовий палац" дослівно. Інколи хан заїжджав до нього перепочити й послухати музикантів. Потім почалася серйозніша будівельна робота.
Спочатку, очевидно, з'явилася велика соборна мечеть. Колись вона мала купол та один мінарет, тепер купола немає, а мінаретів – два. Її відбудував у XVIII столітті Селямет ІІ Ґерай – після того як 1736-го палац майже дотла спалили російські війська, що ввірвалися до Криму. Разом із мечеттю звели громадську лазню. Це – найдавніші будівлі палацового комплексу, що збереглися до сьогодні. Так мало бути за правилами, за якими будуються палаци і столиці в мусульманському світі. Правитель, коли облаштовував столицю, зводив п'ять ключових споруд, що відрізняли її від усіх інших міст країни. Це, передусім, ханський палац, мечеть, а при ній цвинтар правлячої династії. Він мав ніби легітимізувати владу правителя – що той має за собою шерег предків. Четверте – неодмінно навчальний релігійний заклад – медресе. І п'яте – щось для городян: лікарню чи громадський фонтан, наприклад. У Бахчисараї ж це були лазні.
Наскільки комфортним для життя кримських ханів був палац у Бахчисараї?
– Палац досить скромний, бо Крим був країна небагата. Адже кримські хани податків на власне утримання не збирали. Податки, звісно, в державі існували, але вони йшли на користь беїв: півострів був поділений на бейліки – вотчини вельможних родів. Який дохід мали хани? Він складався передусім із подарунків від сусідніх країн – дружніх і формально васальних, а також асигнувань від османських султанів – як прямих, так і через кримські митниці. Кримські правителі мали вигоду з карбування монети. Також вони були номінальними власниками всіх незаселених земель ханства, зокрема, й соляних озер – а кримська сіль ішла на експорт. Ще одним джерелом їхнього доходу була савга – 10–20 відсотків воєнної здобичі кримських військ.
Гостей з Османської імперії ханський палац у Бахчисараї розкішшю вразити не міг. Але тут усе було продумано. Візьмімо водопостачання палацу. Пагорби довкола міста сочаться багатьма дрібними джерельцями, але великих витоків тут нема. Щоб зібрати всю цю воду, провели складну іригаційну систему за допомогою гончарних труб і так званих кярізів – великих підземних ходів, якими стікала вода. Задля зручності обслуговування кярізи робили такими, аби ними могла пройти людина. Ходи ведуть до каптажів – резервуарів, де збиралася вода. Звідти її спрямовували тисячею напрямків по всьому місту. Води вистачало на 120 фонтанів.
Стіни ханської резиденції збудовані з мергелю та саману. Їх клали майже до метра завтовшки. По всьому палацу проведені димоходи. У багатьох приміщеннях є комини, в які ставили бронзові мангали з жаринами. У стінах були порожнини, куди заходило гаряче повітря й обігрівало палац. Підлоги робили дерев'яні, вкриті шарами повсті й килимами.
У яких приміщеннях палацу вирішувалися політичні справи ханства?
– Бахчисарайський палац – складний, це ніби ціле містечко в мініатюрі. Тут в одному комплексі поєднані і допоміжні будови, і офіційні – для прийомів. У двоповерховому корпусі на третьому ярусі розміщені три зали для аудієнцій. На другому – житлові приміщення, а на першому – допоміжні: стайні, кухні, комори, житло для слуг та охорони.
Хан із роду Ґераїв займав палац у Бахчисараї тільки на період виконання своїх обов'язків – відтоді, як його обрали й затвердили, і доти, коли він чи то перейшов у інший світ, чи знятий султанським указом. Молодший брат хана чи інший родич, який займав пост калги-султана й був другою особою в державі, мав свій палац у Ак-Месджиді – нинішньому Сімферополі.
Місцем зібрання кримських достойників у Бахчисарайському палаці був зал Дивана. Диван – османський термін, по-кримськи це звалося "кьорюнюш", від дієслова "кьормек" – "бачити", бо там кримські правителі бачилися зі своїми чиновниками. Збиралися хан, калга, нуреддин – третя особа держави, теж із царських братів, – і вся державна рада Криму. Ухвалювали політичні рішення, тут був і суд найвищої інстанції.
По п'ятницях до хана прибували його найвищі посадовці. Цього дня вони всі йшли до великої мечеті, а потім мали наради й трапези. Для дипломатів важливим знаком було частування кавою у прийомній залі. Це мало засвідчити, що кримське ханство приязно ставиться до тієї держави, яку представляє посол. Після цього вже йшло з'ясування дрібниць і деталей міждержавних відносин, у яких сам хан міг і не брати участі.
Зал Дивана був збудований у XVI столітті й мав переважно риси, властиві для турецьких приміщень такого типу. Там облаштовані комини для обігріву, посередині дзюрчав фонтан. Первісно вікна з вітражами були в усіх чотирьох стінах, зараз лишилися в одній.
Турецький культурний вплив на Крим посилювався з кожним століттям, навіть десятиліттям. Він був тотальний – на політику, придворне життя, культуру, моду. Деякі хани бачили в цьому запоруку розвитку Криму. Дехто мав певні перестороги – мовляв, так Крим позбувається самобутності, самостійності, зокрема політичної.
Як був облаштований гарем у палаці?
– Від гарему вцілів один корпус. Колись їх було чотири – збереглися їхні фундаменти. За одними зі свідчень, гарем мав 73 кімнати, там жила й прислуга, і діти до певного віку. Хан, як правило, мав чотири дружини та з дюжину одалісок – не сотні, як у Стамбулі. В Османській імперії в гаремах жили виключно невільниці. У Криму ж – шляхтянки з дуже знатних родів – принцеси. За ними стояли їхні роди – батьки, брати зі своїми арміями й фінансовими зв'язками. Одалісками ставали черкешенки, яких із великою пошаною ханові підносили його васали з Північного Кавказу. Також у гарем потрапляли доньки знатних кримських родів – і на це ще треба було мати особливий привілей.
Коли на початку XVII століття хан Гази ІІ Ґерай увійшов у конфлікт з османським султаном, то в листі до волоського господаря писав, що йому соромно вважати халіфа-султана за вищого, бо той "від невільниці народжений". Кримські хани були свідомі свого шляхетного походження, в них не тільки батьки, але й матері належали до знатних родів. Діти від дружин і одалісок із гарему мали однакові права. Деякі жінки – ханські дружини чи матері – були в такій пошані, що навіть входили до складу Дивана. Анабеїм – мати чи сестра хана, та улу-хані – старша дружина, вважались дуже шанованими особами.
Жінки не були замкнені в гаремі, вони виїжджали до заміських ханських палаців, де проводили літо: хан мав в околицях Бахчисарая принаймні ще чотири вілли. Мешканки ханського гарему навіть вирушали в хадж до святих місць. Існувала традиція серед жінок жертвувати гроші й опікуватися побудовою мечетей. У Бахчисараї на момент анексії Кримського ханства Російською імперією 1783-го було 33 мечеті, зараз залишилося п'ять. І більшість із уцілілих збудовані жінками.
Питання про те, чи можна мешканкам гарему полишати його стіни, не стояло. І це пояснювалося не так заборонами, як дотриманням вимог, що накладав статус ханської дружини. У жінки такого статусу просто не могло бути справ у місті, щоб їй самій доводилося туди ходити – вона мала для того служниць. Зрештою, чоловіка, який може владнати всі її потреби.
Як змінювався Бахчисарайський палац за кілька століть існування?
– Палац довго не був обнесений стінами, не існувало в'їзних брам. Оборонні мури звели в 1640-х, коли з'явилася загроза російського чи польського нападу. Це почалося із захопленням Азова донськими козаками 1637 року.
Палац постійно змінювався, розростався, додавалися нові корпуси. Це удавана хаотичність – розширення палацу йшло за своїми законами. В естетиці ханських часів немає таких понять, як симетрія чи ритміка абсолютно повторюваних реплік якогось мотиву. Все оздоблення різне – немає однакових елементів. У Бахчисарайському палаці кожен хан намагався залишити якусь пам'ять, вносив до комплексу щось своє. Будував нові або ремонтував старі споруди й на них увічнював своє ім'я, облаштовував фонтани. Така була філософія ставлення господаря країни до своєї резиденції. Так з'явилися мечеть Сахіба Ґерая, зала нарад Ісляма Ґерая, фонтан Каплана Ґерая і альтанка Селямета Ґерая.
За царату Бахчисарайський палац офіційно вважали однією з літніх резиденцій російських імператорів. Майже всі вони, крім Павла І, тут бували, і за кожного палац намагалися підлаштувати під петербурзький смак. Звісно, Петербурга з Бахчисарая не зробиш, а от кримська ідентичність багато в чому втрачена. Багато палацових будівель в ХІХ столітті замість ремонту попросту розвалили. Тоді ж суттєво змінили й планування житлових приміщень. Але найстаріші будівлі палацу збереглися.
Кримські хани вважали себе шляхетнішими за османських султанів
– У кримських татар і турків було різне коріння, державні традиції, витоки влади – успадковували її від різних предків, – розповідає Олекса Гайворонський. – Кримські хани небезпідставно вважали, що за шляхетністю їхній рід вивищується над султанським. Бо османські правителі, попри всю свою потугу, всього лиш потомки анатолійського еміра XІІI століття. А кримські правителі – нащадки самого Чинґіс-хана. Це не було заведено висловлювати відкрито, але під час суперечок між кримськими й османськими правителями інколи проривалося.
Кримське ханство за своїм політичним устроєм мало більше подібного до східноєвропейських монархій, аніж до ісламських держав. Є явна паралель між магнатами Речі Посполитої і кримськими беями, які свої посади обіймали спадково – хан не міг їх усунути. Це, фактично, була палата перів. Також у Диван входили і люди служилі – ханський візир, державні чиновники, придворні достойники – вони там були з волі хана. У Туреччині не було нічого подібного, вона мала два класи – султан і його піддані, від візира до щуролова. У Криму ж був виборний монарх, і ззовні це виглядало майже як у Польщі. Звісно, паралелі досить умовні, але близькосхідного абсолютизму тут не бачимо.
Щоправда, вибір кримського правителя був досить очевидний – за чингізидською традицією, це молодший брат хана, який за його життя є калгою. От його зазвичай рада з чотирьох беїв і "обирала": піднімала на білій повсті й проголошувала ханом.
Та була ще така процедура, як затвердження в ханській гідності через халіфа – главу мусульман, яким від XVI століття вважали османського султана. Багато було випадків, коли султани того вибору не затверджували й натомість пропонували своїх ставлеників. Однак церемонія їх обрання все ж відбувалася – хай лише номінально.
"Він звелів звести райський палац посеред саду, який птахи наповнювали захопленим співом. Хан звелів побудувати достойне житло, яке нагадувало б про рай. Біля палацу хан наказав спорудити прекрасну мечеть. Всі приходили милуватися нею. А поряд із мечеттю побудували лазню, яка зробилася невдовзі відома скрізь. Навпроти неї виросли високі будинки. Уже за кілька місяців тут з'явилося велике місто... Він наказав звести палаци, лазні, криті базари і мечеть у Бахчисараї, щоб це було місто"
Мухаммед Недаї Кайсунізаде на прізвисько Реммал Ходжа, придворний астролог, приятель і співрозмовник кримського хана Сахиба Ґерая, про заснування Бахчисарая 1532 року, у трактаті "Історія Сахиб-Ґерей-хана", написаному в 1550-х
Комментарии
1