Радянські "супермаркети" нібито ініціював Микита Хрущов. Уподобав їх у Сполучених Штатах, де перебував з офіційним візитом у вересні 1959-го. У ту подорож із ним напросився син Сергій - любитель метеликів. Мовляв, у Брукліні є їх цікава колекція. 2003-го Сергій Хрущов, викладач Університету Брауна, згадував про цю поїздку:
- Повертаючись із Сан-Хосе, штат Каліфорнія, ми випадково зайшли до якогось супермаркету. Візит був спонтанним - в офіційній програмці, яка в мене збереглася, цього пункту немає. Батька здивувало не стільки розмаїття краму, до чого ми вже звикли під час відвідин Америки, скільки відсутність продавців. На той час ми не знали слова "самообслуговування". У Радянському Союзі все продавалося тільки через прилавок. Після повернення додому батько з ентузіазмом почав упроваджувати це іноземне диво.
Але Сергій Хрущов кривить душею. Бо насправді перший радянський заклад на зразок супермаркету з'явився в Ленінграді ще на початку хрущовської відлиги - 1 грудня 1954 року. Називався "магазин без продавців". За рік-два такі ж збудували й у великих містах України - Києві, Харкові, Житомирі, Сімферополі. Житомирський "Темп" за площею сягав заледве не 1000 кв. м.
На той час ми не знали слова "самообслуговування". У Радянському Союзі все продавалося тільки через прилавок
Перед входом до кожного продуктового супермаркету покупця зустрічала вітрина "Сьогодні в продажу". Спершу реклама була статичною. Згодом "ожила". Відвідувач "магазину без продавців" віддавав свої речі швейцарові. Далі минав металевий турнікет. Уздовж стін торгової зали стояли шафи з полицями. Зазвичай одним боком кожна шафа виходила до покупців, а іншим - на склад. Викладали крам не вище, як на відстані простягнутої руки людини середнього зросту.
Усі сипучі товари на полицях були розфасовані в паперові пачки та пакети, подекуди в целофанові. Пластикової тари ще не знали, тому використовували скляні банки й пляшки. Відвідувач клав вибраний крам у візок на коліщатках або кошик.
Зали перших супермаркетів розділяв навпіл бар'єр. Але згодом почали економити - посередині ставили столи з гірками товарів. Останні покупці попервах оминали - думали, що то експонати. Контролери-касири підрахунки спочатку вели на дерев'яних рахівницях. 1958-го їх замінили контрольно-касові апарати.
Для продажу хлібобулочних виробів і молочних продуктів відкривали окремі спеціалізовані супермаркети-"булочні". 1960 року в Україні їх налічувалося 316. Там продавали формовий, а не ваговий хліб. На це переорієнтували всі пекарні.
При вході до булочної покупець сумки не здавав. Нікельованою вилкою з двома зубцями, яка була прикручена мотузкою до цвяха, перевіряв, чи хліб свіжий. На спеціальному столі загортав його та здобу в безкоштовний обгортковий папір. Далі розраховувався з касиром.
Самообслуговування прийшло і в село. 1961 року, наприклад, так званий "ларьок без продавця" з'явився у високогірному селищі Перечин на Закарпатті. Місцевого вуйка в капелюсі та з люлькою, який стоїть на тлі такої ятки, зробили персонажем радянського рекламного ролика - кольорової 20-хвилинки "За високу культуру торгівлі".
Також запровадили експериментальні буфети без продавців - "на колесах". Міжміський автобус "Карпати" вирушив у свій перший рейс 1961-го. Поряд із водієм - буфет, що працював за принципом самообслуговування. Пасажири могли з'їсти бутерброд, узяти напій. Плата за це була включена до вартості квитка.
Їжу для дітей розробляли спеціальні інститути. Інколи поєднували найнесподіваніші інгредієнти. До мармеладу додавали морську капусту. До солодкого драже - вакцину проти поліомієліту. Московський рибообробний комбінат пропонував купувати дітям какао та фруктовий сироп із вітамінами А і Д.
За бажанням Микити Хрущова, 1960-го Молокопром випустив перші партії ряжанки. Того ж року в продаж надійшов "Сніжок" - продукт, виготовлений із кислого молока з додаванням натуральних плодово-ягідних сиропів.
Дорослим пропонували частіше купувати товари з кукурудзи. На екрани вийшла перша реклама в СРСР - оперета "Співаюча кукурудза". У ній актор Іван Рижов розіграв діалог із намальованими "живими" та консервованими качанами. У пресі пропагували оригінальну закуску - у скляній банці кукурудзяна крупа з яблучним, морквяним чи абрикосовим пюре. Кондитерські вироби на основі кукурудзяної муки: цукерки "Цілинні", вафлі "Спортивні".
Дніпропетровський завод концентратів налагодив випуск кукурудзяних пластівців. Газета "Ленінградська правда" так рекламувала цей, доти невідомий радянським громадянам, продукт: "Запашні повітряні пластівці за смаком нагадують вафлі. Їх доречно вживати з молоком, сметаною, вершками, кефіром, кавою, чаєм, киселем. Заміняють грінки до бульйонів і супів".
З'явилися новомодні харчові концентрати: муси, креми, пудинги. Можна було купити навіть вино з цукрової тростини. А от із рибою не склалося - торгували нею тільки в сезон. Цінні сорти, поширені за сталінських часів, - білуга, осетр, севрюга стали дефіцитними: після спорудження Волгоградської ГЕС загинули їхні найголовніші місця нересту.
Пропонували частіше купувати товари з кукурудзи. На екрани вийшла перша реклама в СРСР - оперета "Співаюча кукурудза"
Чим Микита Хрущов дійсно"заразився" в Америці, так це автоматизацією торгівлі. Розробляти рухливу рекламу й автомати для "магазинів без продавців" доручили Московському дослідно-конструкторському бюро під керівництвом Григорія Растіґера.
Рухлива реклама капусти, соку й морозива, приміром, виглядала так: "Качан-муляж, схований у натуральній капусті. З нього періодично вигулькує фігура зайця. Він "гризе" капустяний лист, кілька разів повертає головою. Тріпоче кінчиками вух і зникає. Ведмежа з пап'є-маше. У передніх лапках тримає склянку, на якій написано "Пийте сік". Склянка на 3/4 заповнена схожою на сік рідиною. Періодично "відсьорбує" зі склянки. У цей час рідину зі склянки відкачує непомітний насос".
Автомат АТ-752 сам відкривав жерстяні банки з борщем чи супом, грів страви й продавав їх за жетони в "кафетеріях". Відділ із продажу кип'яченого молока при магазині №2066 столичного Молокоторгу обладнали термостатом ЕТ-20. Склянка гарячого молока там коштувала 5 коп. У булочній №143 київського Хлібторгу встановили кавоварку для продажу кави зі споживанням на місці. Сосиски з автомата продавали в "Кулінарії", що була на вул. Хрещатик.
Промисловість конструювала автомати для нанизування бубликів, шліфування пер чорнильних ручок. Але розробити автомат для виробництва ковбаси зі швидкістю 2 тис. кг/год. не вдалося.
Бюро Растіґера купувало пристрої на Заході. Потім конструктори їх переробляли - пристосовували до радянської специфіки. Якось придбали в Швеції автомат із продажу напоїв у пляшках. "Обладнаний п'ятьма електродвигунами й тридцятьма реле, він виявився надто дорогим для виробництва. Навіть у разі великосерійного продукування його вартість становила би приблизно 30 000 рублів. А Растіґер, за вказівкою Хрущова, мав будувати торгові автомати не дорожчі трьох-п'яти тисяч", - іронізував Альберт Паррі, керівник науково-дослідного інституту з вивчення Росії при Колгейтському університеті, США.
Аналогічний пристрій, спроектований фахівцями Харківського конструкторського бюро, визнали нерентабельним. Виявилося, що продавці можуть торгувати молоком у пляшках швидше, заодно приймати порожню тару. Паррі насміхався також із радянського автомата з продажу одеколону: "Коли кидаєш 15-копійчану монету, він видає покупцеві не пляшечку з одеколоном, а лише розпилює кілька крапель (точно - 3 г) на частину тіла, підставлену покупцем".
Радянська преса натомість розвінчувала "буржуазні перегини" західних автоматів. Приміром, часопис "Україна" 1957-го розповів про автомат для знайомства чоловіків і жінок, установлений у західнонімецькому місті Любек: "Він допомагає познайомитися й обрати дружину або чоловіка. Втіха коштує 2 марки. Автомат враховує смаки клієнтів. Скажімо, дівчині подобаються блондини не старші 60 років. Панночка кидає дві марки й витягує свого блондина у формі маленького пакуночка, що складається з фотографії, біографічних даних, даних про забезпеченість, адреси, номера телефону". Коментар журналу: "Бригадир дільниці заводу торгового машинобудування в Києві Григорій Петрович Яценко не може зрозуміти такої мерзоти, його совість обурюється, і він справедливо каже: "Боже, та це ж божевілля!"
Коли кидаєш 15-копійчану монету, він видає покупцеві не пляшечку з одеколоном, а лише розпилює кілька крапель на частину тіла, підставлену покупцем
Міністр торгівлі УРСР Георгій Сахновський божився: до 1961 року кількість супермаркетів у республіці зросте до 468. Обіцяного не виконав. Отримав від партійців із Москви дошкульне як на "реформаторські" часи прізвисько - "консерватор".
Уже з середини 1960-х популярність радянських супермаркетів упала. Бо в основному туди надходили продукти тривалого зберігання, а покупці шукали "свіженьких". Не вистачало потужностей для розфасовки товарів, тому страждав асортимент. Не було контролю за нечесними на руку покупцями. Автомати швидко ламалися, мали численні конструкторські хиби. Кукурудзяні продукти попитом не користувалися.
Через боротьбу з "приватновласницькими інстинктами" в країні - скорочення присадибних господарств, ліквідацію приватного поголів'я худоби - зробилися дефіцитними вироби з пшениці та м'яса. 1963 року з прилавків зникло борошно. У пекарнях почали підмішувати до чорного хліба кукурудзяне. З'явилися "зелені" батони з домішками горохового. У їдальнях уперше в радянській історії хліб став платним - 1 коп. за шматок. На місці живої риби на прилавках з'явилася "китова ковбаса" - із меленого м'яса кита. Її в народі охрестили "нікітовою ковбасою".
Одразу після приходу до влади Леоніда Брежнєва більшість "магазинів без продавців" закрили. Залишилися лише елементи самообслуговування в універмагах й універсамах.
2 
1
Комментарии