Восени 1902 року губернський інженер Володимир Безсмертний надіслав припис київському поліцмейстеру. Він перевірив технічний стан дерев'яних сходів від Миколаївської площі - теперішня Івана Франка - до вулиці Банкової - навпроти нинішньої Адміністрації президента. І виявив, що ними небезпечно ходити. Оскільки тоді питаннями благоустрою опікувалася поліція, Безсмертний попросив "змусити власника сходів перемостити східці на поворотах, бо вони не горизонтальні й взимку будуть слизькими".
Хто є власником сходів, поліцмейстер з'ясувати не зміг - документів нема. Але земля, де вони розташовані, належить "цукровому королю" Льву Бродському. Йому й переслав висновок інженера. Мільйонер відповів, що дуже здивований вимогою лагодити сходи. Колись давно він дозволив театрові, розташованому поруч, - нині ім. Івана Франка, а тоді Соловцова - звести їх на своїй ділянці для зручності глядачів. От і все. Але йому ці сходи не належать.
Поліцмейстер почав тиснути на орендарів театру - терміново ремонтуйте сходи. Ті відмовилися. Збудував їх режисер Микола Соловцов власним коштом. Отже, власник - він. Та Соловцов помер майже рік тому. Поліцмейстер зажурився: виходить, сходи нічийні. Хто ж їх мусить ремонтувати?
Губернатор дав прочухана міському голові за те, що поліція двічі потурбувала такого шанованого чоловіка, як пан Бродський. І наказав скласти кошторис ремонту за рахунок міста
Звернувся до архітектора Владислава Городецького, який щойно звів будинок із химерами на Банковій. Мовляв, ви ж користуєтеся сходами. І люди, які орендують квартири у вашому будинку, також. Архітектор відхилив домагання. "Вважаю, - відповів категорично, - що питання про виправлення сходів має стосуватися лише домовласника, у садибі якого вони розташовані".
Листування тривало рік, але справа не рушила з місця. Аж тут поліцмейстер одержав скаргу від колезького радника Андрія Савицького, жителя сусідньої вулиці. Той обурювався, що вночі ледь не зламав ногу на слизьких східцях, бо ті не освітлені. Все закрутилося знову. Поліцмейстер переправив скаргу Бродському, цього разу зажадавши не лише ремонту, але й проведення електрики. Той відповів: якщо сходи становлять загрозу, він готовий узагалі їх прибрати.
Така відповідь перелякала поліцмейстера. Адже демонтаж викличе обурення киян: це - найкоротший шлях із елітних Липок на Хрещатик. Доповів про ситуацію київському губернаторові Петру Саввичу. Сподівався, той вплине на Бродського. Але губернатор дав прочухана міському голові Василеві Проценку за те, що поліція двічі потурбувала такого шанованого чоловіка, як пан Бродський. І наказав скласти кошторис ремонту за рахунок міста. Вийшло 457 руб. Стільки витрачала київська родина, орендуючи на все літо в Пущі двокімнатну дачу з кухнею. Крім того, раз на п'ять років доведеться витрачати 65 руб. - на профілактичний ремонт.
Міський голова вніс питання на розгляд Київської думи. Та більшістю голосів проголосувала проти. Мовляв, міська скарбниця порожня. Натомість у Бродського достатньо грошей, щоб самому вирішити питання. Дізнавшись про це, цукрозаводчик закрив прохід, встановивши з обох боків східців огорожу. Щоправда, кияни виламали в ній достатні для проходу отвори й ходили зручним шляхом далі.
Минуло два роки. Восени 1904-го міський голова знову спробував "проштовхнути" питання через Думу. І знову невдало.
Тим часом ситуація розв'язалася сама по собі - сходи розвалилися. Полегшено зітхнула Дума. Більше не мав клопоту поліцмейстер. Тільки киянам довелося ходити довшим шляхом.
2 
1
Комментарии
2