Георгій переїхав в Україну із Грузії, знає про неї мало. Йому казали, що тут сир дорогий, хліб смачний, а жінки доступні. Він порівняв ціну на сулугуні, й сприйняв на віру решту.
"Тук-тук!" — надсилає букет смайлів мені в соцмережі. Поняття не маю, звідки він у друзях. Але спільних із ним — з десяток. Усі — дівчата. Він пропонує познайомитися ближче. Пише про українсько-грузинську дружбу, війну та їхнє вино. Підтримую розмову, бо теж люблю грузинське. Щойно з гір Гудаурі повернулися друзі, привезли пляшку хванчкари.
"Ну то диктуй адресу, їду на вино", — Георгій простий, як двері. Я сміюся, а він — ні. Коли розуміє, що в гості не чекають, шле заплакані смайли: "Що зі мною не так?"
За тиждень у Георгія побачення. Кидає мені в мережі фото худенької красуні — погодилася випити з ним кави. Але побачення не склалося — дівчина розпитала докладно про найкращі курорти Грузії, щось занотувала, розплатилася за свою каву й попрощалася.
"Дикая страна, — пише іншим разом. — Везде взятки, все хотят "на лапу". И вы никак с этим не боретесь". Розповідає, що мусив віддячити за лікарняну довідку — аби зробили швидко, заплатив 100 гривень. Питаю, чому не боровся. "Мені тут не жити", — каже.
Але за тиждень, схоже, передумав. "Замуж не выйдешь за меня? Или знаешь кого, кто выйдет?" — пише Георгій. Йому конче треба якось зачепитися в Україні. За фіктивний шлюб платить $200. У нього чимало українок у друзях — жодна не погодилася.
"Но хлеб все равно вкусный", — підсумовує Георгій.
1 
1
Комментарии
1