У яру за селом Легедзине на Черкащині режисер Владислав Чабанюк завершує зйомки історичного фільму "Казка про Чорного Козака". Це його перша професійна картина. Стрічку планують показати восени у київському Будинку кіно.
"Казка про Чорного Козака"
Події фільму відбуваються у ХVІІ ст. Вдова Ганна помічає Чорного Козака, який вночі потайки допомагає їй по господарству. Товариші прокляли його за те, що заснув на чатах. Через це татари вирізали всю сотню. Тепер Чорний Козак лежить у могилі. Виходити може лише вночі. Невдовзі на село нападають татари, захоплюють Ганну й інших. Після заходу сонця їх атакує Чорний Козак. Перемагає й дізнається, що прокляття втратило силу.
Бюджет фільму спочатку складав 62 тис. грн. За три роки зйомок зріс до кількасот тисяч. Гроші давали добродійники - від десятки до кількох тисяч. З одягом і зброєю допомагали учасники київського історичного клубу "Росичі". За кольчугу огрядного татарина керівник клубу Росланд заплатив $600. Її вдягнув Сашко Лірник. За його казкою на дві сторінки Владислав Чабанюк написав у 60 разів довший кіносценарій.
У сцені звільнення душі Чорного Козака від закляття зіграв київський політолог і знавець східних бойових мистецтв Денис Богуш. Виконав танок із шаблею в оточенні чотирьох половецьких баб та палаючих рогатих черепів. Баб вирізали з пінопласту, черепи режисер узяв на сільському скотомогильнику.
Однією з перших зняли сцену вбивства татарського мурзи. За сюжетом татари із українськими бранцями зупиняються на нічліг. Мурза ріже на вечерю козу. Закривавленими руками кидається гладити волосся найкрасивішій полонянці Ганні.
За сценарієм мали зарізати барана, але за нього запросили 800 гривень. Довелося купити козу за 150
Мурзу зіграла американська режисерка 48-річна Наомі Умань. 2007-го вона приїхала в Легедзине з Лос-Анджелеса. Хотіла у зворотньому порядку повторити шлях своїх прадіда й прабаби - ті емігрували на початку минулого століття з України до США. На запитання про прізвище відповіли "Умань", бо думали, що питають звідки вони. В Америці Наомі вчила російську. У Легедзиному її спочатку ніхто не розумів. Зрештою, обжилася, купила хату.
Наомі знялася в епізоді, де треба було зобразити відрубану голову. Для більшої виразності жінка її поголила.
На схилі викопують яму. Ставлять малий складаний стільчик, на який сідає американка. Яму обкладають дерном. Шию Наомі густо намащують червоною рідиною.
- Це - кінокров, - пояснює Чабанюк. - Звісно, могли зарізати курку, але ж надворі ХХІ століття.
Від світла софітів у акторки течуть сльози. Сцену кілька разів перезнімають.
- Здесь очшень холодно, - скаржиться Наомі.
Біля її голови стоїть із шаблею Чорний Козак - Василь Середенко. Його "оселедець" заплетений у косу. Він ставить у фільмі всі двобої.
У перервах між зйомками артистам дають сніданок - сосиски з картоплею.
- Що це за правовірні, які свинину їдять? - насміхається з татар Василь.
- Це не свинина, а бішбермек, - відказують.
- За сценарієм ми мали зарізати барана, але господарі запросили за нього великі гроші - 800 гривень. Довелося за 150 купити козу, - розповідає режисер.
Усі артисти знімаються безплатно.
- Я шьол по вулиці. Віжу - багато людей зібралося, - розповідає 31-річний Місак Аракелян. Він приїхав у гості до брата Вазгена, який живе в сусідньому селі Вишнопіль. Два дні поспіль знімався в кіно. Каже, що його запросили, бо має бороду. - Міне гукнули і я согласився. Тепер я - татарін. Аби гроші платіль.
Владислав ЧАБАНЮК, 46 років, режисер
Живе в селі Легедзиному Тальнівського району на Черкащині. Працює директором місцевого заповідника "Трипільська культура". Майже щороку розкопує найбільше в світі трипільське городище біля села Тальянки та знімає аматорські фільми. Кращі з них - "Яничар" та "Ойра" - транслювали загальнонаціональні канали.
4 
1
Комментарии