Ольга Василівна завжди приїжджає з Тернополя несподівано. Спершу в мами бринькає поліфоном Nokia, потім чую: "Олю, а ти де? Вже на зупинці? Будеш кілька днів? То заходь уже".
Розмальований трояндами целофановий пакет гостя ставить у кутку. П'ємо на кухні чай. Вона - пенсіонерка, усе життя працювала вихователем у дитсадку. Знає багато віршів, які допомагають "розговорити" малюків.
Кілька років Ольга Василівна живе в Тернополі, але посилено баражує між ним і містечком Великі Мости на Львівщині, звідки родом. Зараз приїхала побачити онуку - та приїхала на кілька днів із Німеччини. І побувати на зборах акціонерів місцевої "Сільгоспхімії". Всередині 1990-х Ольга Василівна вклала туди приватизаційний сертифікат.
На збори приїхали 15 власників, усі на джипах
- Бо думала, хімія на полях завжди потрібна. А брат із мене сміявся, він продав сертифікат. Приїхала, знайшла. У фірми пару ангарів, щось двоповерхове будують. На збори приїхали 15 власників, усі на джипах. Таких, як я, більше не було.
Збори тривали годину. Підприємство оголосило про самоліквідацію. На трасу Ольга Василівна поверталася пішки польовою дорогою - ніхто із співвласників на джипах її не підвіз.
Тепер уже ліквідована фірма не виплатила їй ані копійки дивідендів. Але щороку надсилала поштою запрошення на збори акціонерів. Усі листи Ольга Василівна зберігає. Хоча на збори ніколи не їздила. Каже, так само робили знайомі, які вклали сертифікати в підприємство.
- А може, якби ми їздили щороку всі разом, вимагали звіти, контролювали їх, то все було би по-іншому.
Наступного ранку онука повернулася до Німеччини, а Ольга Василівна - у Тернопіль.
5 
1
Комментарии