25 жовтня 1889-го в Парижі завершили будівництво Ейфелевої вежі. Її звели як символ Всесвітньої виставки, що проходила в місті того року.
- Франція єдина матиме щоглу на 300 метрів, - говорив інженер Ґюстав Ейфель, коли виграв конкурс.
Однак простояти вежа мала недовго: до 1909-го "варварську споруду" передбачали порізати на брухт, аби не псувала панорами Парижа. Іще на етапі затвердження проекту французькі культурні діячі жахалися, що незабаром на Марсовому полі з'явиться залізне чудовисько, яке буде видно з будь-якої точки міста. Газета Le Temps навіть опублікувала відкритого листа директорові виставки. "20 років ми будемо змушені дивитися на потворну тінь ненависної колони із заліза і гвинтів, що нависає над містом, немов чорнильна пляма", - обурювалися митці. Серед підписантів були письменники Ґі де Мопассан та Александр Дюма-син, поет Поль Верлен.
Будівництво розпочали 28 січня 1887-го. 300 робітників зводили сталеву конструкцію понад два роки. Вона піднялася над землею на 300,65 м. Після встановлення передавальної антени висота вежі зросла до 324 м. 12 тис. металевих елементів з'єднали двома з половиною мільйонами заклепок.
По закінченню робіт парижани та гості міста подалися оглядати новобудову. За час роботи Всесвітньої виставки її відвідали два мільйони осіб. Ейфелева вежа виявилася настільки вигідною принадою, що з квітня по січень наступного року продаж вхідних квитків покрив 2/3 будівельних витрат. Незабаром пішов чистий прибуток.
Ґі де Мопассан регулярно обідав у ресторані на першому рівні споруди. Його запитували, чому він тут, адже так її не любить. Письменник відповідав:
- Це єдине місце у величезному Парижі, звідки її не видно.
Натомість поет Ґійом Аполлінер порівняв вежу з елегантною пастушкою, яка глядить "отару паризьких мостів". Через 20 років про демонтаж Ейфелевої вежі вже не йшлося. Як економічно, так і технічно це було невиправдано: на споруді почали розміщувати радіопередавальні антени, а згодом телевізійні.
Хворих на рак почали лікувати радіаційним опроміненням
27 жовтня 1951 року в Саскачеванському університеті в Канаді під керівництвом фізика Гарольда Джонса лікарі вперше використали радіаційне опромінення злоякісних утворень у хворих на рак.
Джонс доти працював в атомній енергетиці, досліджував дію Х-променів. Йому спало на думку використати радіаційне опромінення для того, щоб знищувати чи бодай ушкоджувати ракові клітини. Фізик спостеріг, що вони активно діляться і швидко ростуть. А на активніші клітини радіація діє сильніше. При цьому на інші клітини організму вона не впливає, бо ті повільніші. Отже, стійкіші до опромінення. Воно, зустрічаючи на шляху злоякісну молекулу, "стріляє" в неї й порушує її електронну структуру. Такі молекули перестають брати участь в обміні речовин. Тож клітина-шкідник або гине, або втрачає здатність ділитися. Досить велика доза радіації зупиняє розвиток злоякісної пухлини. У деяких випадках традиційне хірургічне втручання може й не знадобитися.
Променеву терапію Гарольд Джонс запропонував проводити радіоактивним кобальт-60. Назвав її "кобальтовою гарматою". З неї виходили гамма-промені, що діють так само, як Х-промені. Але Джонс не передбачив, що променева терапія, убиваючи ракові клітини, ушкоджує і здорові тканини. Після сеансів хворі відчувають слабкість і нудоту. В них може випадати волосся, знижується опір організму до інфекції. Тож, попри позитивні результати, після променевої терапії доводиться довго оговтуватися. Однак сьогодні вона є одним із трьох провідних методів лікування онкологічних недуг, нарівні з хірургічним і лікарським. Її перевага в тому, що опромінювання рятує хворого від болю. Наприклад, при метастазах.
90 відсотків - на стільки 25 жовтня 1929 року впав курс проданих напередодні на Нью-йоркській біржі 13 млн акцій. Цей день увійшов у історію як "чорна п'ятниця" і став початком економічної кризи - Великої депресії, що охопила розвинуті західні держави. Причиною став спекуляційний бум 1920-х. Інвестори купували акції в кредит. Того дня вони гарячково продали 12,9 млн цінних паперів, а опісля - ще 30 млн. За тиждень паніки ринок утратив $30 млрд. Це більше, ніж уряд США під час Першої світової війни.
"Цар-бомба"
так назвали радянську 58-мегатонну водневу бомбу - найпотужнішу в світовій історії. Її підірвали на полігоні острова Нова Земля 30 жовтня 1961-го. Тодішній радянський керівник Микита Хрущов пожартував, що спочатку передбачали вибух 100-мегатонної бомби, але заряд зменшили, щоб не побити всі шибки в Москві.
24 жовтня 1745 року російська імператриця Єлизавета Петрівна (на портреті) звеліла завезти до царських палаців котів, аби ловили мишей. Тих розвелося в палатах без ліку, а донька Петра І дуже боялася цих гризунів. Намісник із Казані запропонував їй татарських кішок, вони, мовляв, найліпші. Цариця видала спеціальний указ "Про висилання до двору котів": "Відшукати в Казані найкращих та найбільших, зручних для того, щоб ловити мишей. І як хтось має таких цінних тварин, якнайскоріше надіслати їх до губернської канцелярії".
Газета The New York Times 25 жовтня 1930-го повідомила, що на одній з автострад у німецькій землі Саксонія одночасно на дорозі заглухли двигуни 40 автомобілів. Хоч як намагалися власники завести їх - марно. Через годину так само несподівано, і теж одночасно, мотори запрацювали.
Аби викликати дощ, 29 жовтня 1947-го вперше використали сухий лід. Досліди провели американські хіміки Вінсент Шефер та Ірвінґ Ленґмюр. Над хмарами із літаків розсипали сухий лід. Із водяної пари починали утворювалися кристалики криги. Вони швидко виростали, і невдовзі із "засіяних" хмар почав падати дощ. Зараз так роблять здебільшого під час посухи. Проте рідко, бо процедура дорога.
3 
1
Комментарии